Сіре, зелене, рожеве серце

— Ірелько! Ірелько, ти де? Час обідати! — гукала Рішана. 
Ірелька все чула, та спускатися не поспішала. Вона сиділа на напівтемному горищі, поряд в тонкій смузі світла літали підняті її недавнім замітанням золотисті пилинки. Смуга вказувала на скриню з дитячим взуттям. Ірелька взяла в руки буцматі бежеві черевички, поклала на долоню. Такі манюні, такі круглюні… Зовсім, як нові, лиш подекуди тоненькі смужечки перегину вказували на те, що в цьому ніби ляльковому взутті  таки тупотіли дитячі ніжки. Є ще темно-сині черевички, трохи більші. Вона пам'ятає, як взувалася в них, Ластін теж їх взував. Поставила назад. Від цього руху пилинки знову розтривожилися, а, коли Ірелька підсунула іншу скриню, з книгами, ще більше залітали-запротестували. Війнуло запахом старих сторінок. Деякі книги давні, деякі ніби нові, а ось в цій на полях, соромно признатися, мають бути її перші малюнки. Дивитися на них теж соромно, настільки недолугі трапеції суконь, криві однолінійні ручки-ніжки. Але чомусь усміхнулася, поглянула туди, де з ще однієї скрині  виглядала її улюблена лялька Наля, теж як нова. Взяла її в руки. Сукенка у Налі охайна, аж дивно. 
Знизу почула голос Дори. Прабабуся запитувала про неї, Ірельку, а мама почала нарікати, що вона знову десь пропадає замість займатися справою. І що постійно витає думками в хмарах. Дора своєю чергою зробила зауваження Рішані.
— Твоя донька закохалася. Ти ж сама хотіла, щоб вона швидше подорослішала.
Ірелька досадно застогнала, опустила голову на коліна.
З горища все прекрасно чутно. А її  — ні: наспівала собі заслін.
— Так, але у кого саме вона закохалася? — Рішана стишила голос. — У Різарта! 
Ірелька підвела голову. Після череди тоскливих днів звичайного життя навіть ім'я його почути видалося святом.   
— Забула, хто він? 
— Батько Жехарда, — сказала Дора безпристрасно.
— І не тільки його! Знаєш, скільки у нього дітей? Отож, ніхто не знає. Пограється Ірелькою, зробить дитинку і кине! 
Наївна мама. "Зробить дитинку!" Різарт її навіть не поцілував, хоч і мав таку змогу, коли зробив портал. Нічого не сказав, не пояснив, а вона цього так чекала.  Закрила очі і знову ніби побачила Різарта, як він стояв на їхньому подвір'ї, роздивлявся навколо. Над вхідними дверима світив очікувальний ліхтар; біля нього вилися нічні метелики. На них Різарт теж дивився хмуро й важкувато. І такий розкішний та бездоганний він був у її простому світі, такий невідповідний!  А потім створив портал, і, ввічливо попрощавшись, зник. Все логічно: він — король, вона — селянка.
Ірелька зітхнула, поклала ляльку, взялася відчиняти ляду в сіни, але зупинилася:
— І у нашому роду додасться ще одна вічно самотня жінка!
Різонуло слух оте "вічно".
— Хто не хоче бути самотнім, Рішано, той з самотністю бореться. Данз он уже має пару і щасливий. А щодо вічності — Різарта недаремно називають Вічним Королем.  
— Угу. А Вічним Зрадником не називають? 
Знову стало боляче. Мама, напевно, має рацію. І Гітана мала. Ірелька присіла, спершись до скрині з книгами, дістала флакончик з парфумами.
До запаху горища й торішніх сушених трав, що висіли пучками, прив'язаними до бантин, приєднався аромат троянд і чул-трави. Стало легше, світ, посірілий після загибелі її рожевих мрій, трохи погарнішав.
— А що йому робити? Не всі ж вибирають самотність, як ти.  — сказала Дора. 
Прабабуся чи не єдина, хто симпатизує Різарту.
— А ти сама інакша? — відрізала мама.
Ірелька не стала слухати далі, спустилася з горища.
— Ти де була? Все остигло, — Рішана вже збирала зі столу.   
— Я замітала на горищі, — повідомила Ірелька, привіталася з Дорою і присіла скраю, де стояла приготовлена для неї миска.
— Я не веліла тобі це робити. Фе, знову напарфумилася без міри!
— Тобі не обов'язково мені веліти. Сама здогадатися можу, — притягнула миску ближче, колупнула картоплю виделкою, і, не пригубивши, відклала. Апетиту не було.
Мамі це не сподобалося, вона кинула на Ірельку підозрілий і авансом осудливий погляд. А потім інший, безпорадний — на Дору.
Ох, Осяйний, чому ж так важко спілкуватися з мамою? Чому так хочеться втекти з дому? 
 Дора, вірно прочитавши завислі в повітрі настрої, повідомила, чому прийшла: попрохати Ірельку пожити у неї. Вони знову підуть збирати ройц.

Як же Ірелька була рада потрапити в Буйний! Їй хотілося сюди, хотілося йти до втоми швидкою ходою, прислуховуватися до лісу, до шелесту його листя. Вдихати аромат. Крутнутися, розкинувши руки так, щоб верхівки дерев крутнулися разом з нею, щоб завилися в воронку, захопивши і її, Ірельку, і її сіре від сірих буднів серце; щоб воно наповнилося зеленню, а сірість витіснилася. І вона витіснилася. 
Ірелька раділа можливості самостійно вистежувати стада ройстанів і наспівувати їм сон. Збирати ройц і йти далі, викладатися на всі сто відсотків, ні разу не нарікнувши, ні разу не збивши темп. Її не лякали ні дощ, ні дикі звірі, що часом траплялися на шляху. 
— Ще сьогодні, і досить, — заявила Дора. — Це стадо останнє.
Ірелька аж розчарувалася.
 Поросятка мирно спали серед трави, і від того здавалися милими. Або ж звикла вже. Вона вправно захопила хобіток, направила голку в флакончик. Усвідомлення небезпеки легко пощипувало нерви. Один невірний рух — і сіра з  металевим відблиском рідина може залишитися на тілі назавжди, а вражена ділянка втратить чутливість. Це несмішно і некрасиво. Тому старалася бути обережною. 
"Обережність — ігри з часом, діями і віддаллю". 
Час ніби спинив ходу.
"Обережність — усвідомлення меж і сили."
Голка і флакончик ніби наблизилися, і одночасно відстань між рукою і небезпечним кінчиком голки збільшилася.
 "Концентрація уваги. Відкидання зайвого, але врахування загрози, передбачення можливого розвитку подій у всіх напрямках". 
Ірелька натиснула, крапля ройцу повільно й невідворотно потрапила куди слід. Інакше ніяк. "Обережність — дії, направлені виключно на бажаний результат."
Тепер перейти до наступного ройстана. Де мінімум небезпеки, рухи можна прискорити. А потім — сповільнити. 
— Досить! —  Дора перехопила її руку. Зіниці розширені, бліда; вона глитнула й сказала хриплувато: — Як ти це зробила?
— Що? Щось не так? Я просто збирала ройц…
— Так, ти збирала ройц. І про що ти думала, коли "просто збирала ройц"?
Ірелька сприйняла це як докір.
— Про обережність, — сказала винувато й ображено.
— Тобто, щоб вмикнути магію часопростору, ти подумала "обережність"? 
— Магію часопростору? 
Дора дрібно закивала. Усмішка в неї вийшла якась напружена, очі залишалися такими ж дивними й застиглими. А потім вона знову глитнула і сказала, що з цією магією слід бути обережною. На останньому слові запнулася, потім видала те, про що думала сама Ірелька. Швидше б почалося навчання в магічній академії! Ірельці просто необхідно вчитися не лише відьомству, а й магії. З автовиправленням Адора у неї все вдасться, з ним навчатися легко. Лише все одно потрібно поспішати, бо з їхнім світом останнім часом щось не так. З цим Ірелька теж була дуже згодна.
— А наразі перед тобою поставимо інше завдання. На зустріч з Ларденом підеш і  домовлятимешся самостійно.
— Самостійно?!
— Ну, не зовсім. Я можу тебе підстрахувати. Лише з однією умовою, — Дора глянула строго. 
— З якою?
— Ти ні сьогодні, ні завтра не доторкнешся до флакончика з парфумами. Повір мені, того аромату, що в'ївся у твої коси й не лише, на цілий рік вистачить.