* * *

Ірелька перетворилася в слух. І цю легенду запам'ятає. Те, що він каже, як каже, як  підбирає слова. 
— Слідуючи одному зі своїх пророцтв, всі дракони відправилися в Світлі Тумани. Але залишився один відлюдник…
— Віддраконник, — поправила Ірелька.
— Може й так, — посміхнувся зверху Різарт. — Він же не лише людей уникав, драконів теж. Отож, коли він нарешті показався світу, виявилося, що всі його родичі пішли.
— Про нього забули?..
— Так мовиться в одній версії легенди, але є й інша, в якій дракон одержав місію врятувати світ Коло, коли Буйний ліс перетвориться на живі небезпечні хащі і нападе на людей. Тільки я більше вірю першій версії, друга — вигадка. Живі хащі не існують…
"Ще й як існують"!
Згадала, що не так давно сталося з Дорою. 
— Ти здригнулась. Злякалася? 
— Ні, — збрехала Ірелька.
— Не бійся: відносно живий лише Дуб Адора, і то він добрий. та й доставлений з іншого світу. 
— Якщо ви не знаєте про існування чогось, це не означає, що його немає, — тільки й могла зауважити Ірелька.
— Логічно. Тому ми не станемо виключати, що перламутровий дракон дійсно існує, заліг на дно і заснув довгим-предовгим сном… Якраз у цьому озері. Бо саме тут можна спостерігати дивний серпанок. І лебеді завжди пролітають мимо, немов чогось бояться.
— Ви так гарно розповідаєте...
— Угу, здається, красномовність повернулася.
Обоє задивилися на озеро. Таке тихе, спокійне.  А по той бік чорною стіною розкинувся Буйний, що зімкнувся і заснув. Там, далі — страшнувато. А тут — ні, бо поряд Різарт. Дракон на дні озера — це лише казка. Красива казка з уст її казкового короля. 
— Ми колихаємо озерні зорі, — Ірелька першою порушила мовчанку, глянула на Різарта.
Він став напруженим і дивним. 
— Хочеш, сколихнемо й  небесні? 
— Як?
Замість відповіді нахилився ближче. 
"Поцілунком! Це станеться"!
Не могла відвести погляд від зелених очей її мрії під зорями, що так багатообіцяльно сіяли угорі й покірно колихалися внизу. Тихим фоном щастя звучала неповторна симфонія вечірнього озера, очерет  шепотів щось про таємниці дорослого життя; шепотів незрозуміло, як іноземець. Але настрій того шепоту легко уловити: "Кохання існує, мрії збуваються".
— Іріель! — донеслося Рішанине з берега.
Небесні зорі залишилися на місці. 
Поцілунок не відбувся.
Але ще на кілька солодких митей відбулося мовчання й споглядання. Обережно, текучо  пробували на смак світ, змінений близькою присутністю один одного. Контакт очима в  темній сині вечора, спільна думка — недумка, взаємне розчинення. Дихання повітрям, яке  видихали. Навіть на деякій  відстані це — радість; добре, що нема вітру.
— Іріель?! — ще стурбованіше, ще ближче чувся мамин голос.
Ірелька відсторонилася: 
— Мама…
— Мені зникнути? 
— Було б дуже непогано. Але як?
— Ось так! — Різарта ніби й не було. Однак невидима рука погладила плече.
— Іріель! — підійшла Рішана. 
— Що? 
— Ти чого тут сидиш?
— Захотілося.
— Йди до всіх, будь на очах. Я хвилююся за тебе.
— Зараз.

Дивний, дивний день народження. Коли  повернулася, на галяві танцювали, взявшись за руки і ставши в коло. Ірелька швидко навчилася вправно перебирати ногами під подвійну пісню Ючани: з запису і вживу. 
"Радість — у колі, друзі — у колі..."
Лада левітувала невелику подушку, потанцювала з нею, потім кинула перед Жехардом. Вставши на коліна і взявшись за руки, чмокнули один одного в щічку. Жехард кинув Дейрі, Дейра — Сгірелю. Коли випало цілуватися Руз і Кефу, вони затрималися. Равд потягнув "у-у-у" і заплескав в долоні, його підтримали. В результаті Кеф взагалі відійшов убік, побіг на пагорб.
Равд кинув подушку Ірельці. Дотик губ до щоки. І відчутна різниця.
 "Не той". 
А Кеф здалеку, з пагорба на фоні освітленого будинку Дейри і Сгіреля радо розсміявся:
— Ви сяєте, друзі мої! Ви чудові! — Він зовсім, на відміну від чоловічої половини, що дозволила собі напої міцніші, ніж арджазійське вино, не пив, але виглядав хмільним. — Якби ви бачили так, як я, ви б здивувалися, які ви чудові!
Кеф підбіг до Рішани, запросив до танцю.
Ірелька не повірила очам: мама танцювала! Ластін теж бігав у колі. До мами полетіла подушка від Лліреля, Рішана передала її Сгірелю, він кинув Ірельці. А Ірелька — ні, не Різарту, хоч він цього наче й чекав.
Хай зробить це сам.
І він зробив! Був ще один момент дотику його рук. Мимоволі потягнулася до жаданих губ. Осяйний, вона навіть не задумалася, що зробила це на  очах у всіх! Мить коротка, але ж видно! Різарт же всього лиш легко чмокнув у щоку. І все! 
А сколихнути зорі?!
Згодом музика змінилася, Кеф повільно гойдався в обіймах з Руз, Ларден і Ючана пурхали грайливими метеликами, лише ідеальні Ллірель і Дейра рухалися музиці в такт.  
Лада нахилилася до Ліри, маля спало. Дір теж. 
Підійшов Різарт.
— Дякую за чудовий вечір, Ладо.
— На здоров'я, ваша величносте, — Лада розпрямилася, обійняла себе руками.
— На здоров'я… Ти спеціально це зробила, чи ненавмисно? — Різарт схилив голову вбік.
— Про що ви?
—  Про танець.
"Він про те, що я тимчасово  змішала королів і селян, стерла між ними границі!" 
 — В цьому є щось погане? 
"Хто сказав, що донки — слабші за тебе? Вони інші, простіші, — так. Але в дечому сильніші."
— Ви бачили, як змінилися аури, Різарте? 
Він кивнув. 
— Бачу. Появилася деяка…  універсальність. 
Лада відійшла від дуба, стала підійматися на пагорб. Знайшовши те місце, де колись сиділи удвох з Дейрою, зупинилася. 
— Колись давно на землі багачі їли білий хліб, а бідняки — чорний із висівками; м'ясо вживали рідко. З часом вчені довели користь простої їжі. Тепер там навіть заможні, успішні люди свідомо обмежують себе, стають вегетаріанцями. І мова не лише про їжу. Таке лляне плаття, як було на Ірельці, там коштувало б досить дорого. Бо воно  натуральне. 
— Це натяк на ненатуральний  образ мого життя?
Лада глянула на Різарта.
— Ні в якому разі! Просто хочу сказати, що від контакту з селянами твоя вічність не постраждала, мій королю, навпаки, — Лада дозволила собі бути не зовсім логічною. Різарт надто нагадував Дейру, яка прекрасно розуміла зміст її слів і без попереднього продумування.
Однак Різарт — це Різарт, зовсім інша людина.
— Що ти знаєш про мою вічність, Ладо? — кинув,  задивившись на Ірельку.
 Вона, танцюючи з Равдом, піймала його погляд. Ненадовго.
Лада знала, чому, зникаючи в порталі, арджазійський король виглядав щасливим і сумним одночасно.
І Різарт, і Ірелька — недосяжні один для одного. В Ірельки появилася її власна скала, перепона, яку потрібно долати для того, щоб бути з коханим: це його  статус, переконання, характер, минуле. 
Лада потрапила в світ Коло уже дорослою, сформованою особистістю. Має потужну силу, рідкісні вміння, любов і довіру Жехарда, підтримку короля лінсів,  і все одно при арджазійському дворі часто буває моторошно від хитросплетінь інтриг,  особливостей характерів і звичаїв арджазійців, тих же Вічних Тітоньок, наприклад. Ірелька, така, як зараз, при тих порядках, що панують у палаці, довго не витримала б. 
А Різарту влаштоване Ладою день народження дало зрозуміти, що на цей раз просто звабити і кинути не вийде: у Ірельки є сильний рід і могутні друзі, які  підтримають і захистять.