Сколихнути зорі

— Дейро, а можеш перенести сюди  колекційне вино? Будь ласка.
Відьмочка захлинулася соком.
— Ірельці сімнадцять. Саме час привчати до дорослого життя. Думаєш, якщо вони, —  Лада подивилася на дівчаток, що і так хихотіли без видимої на те причини, — вступлять до академії, не спробують випивку? Так покажімо найкраще, щоб на гидоту вже не погоджувалися.

Після того, як Ірелька прочитала текст в старовинному Травнику, Лада показала його Руз. Руз теж побачила текст! А потім Ючана.

— Досить! — злякалася Дейра. — Більше нікому не давай читати. А раптом всі дівчатка — відьми? Приглянеш за усіма? У нас поки малі діти, Ладо. З нас досить і трьох.

 Дівчатам виділили в Агатовій по кімнаті і одну спільну для навчання. Воно було більше розвагою: переписували назви і властивості рослин, змальовували і намагали запам'ятати запах в сухому й свіжому вигляді. Ще Лада або Дейра показували корисні вправи для розминання кисті. Треба ж було чимось їх зайняти? А раптом і магічний дар прокинеться, як це сталося з нею? Ірелька бувала на заняттях рідше, але встигала. В ліс поки не ходили: Лада не була впевнена, що зможе цю трійку проконтролювати. Навіть з Бурчиком, який  жив "на дві господині".

 — Нам також по кілька ковтків можна, — вела далі Лада. — Дітям не завадить, навпаки, як запевняла колись Дора,  спатимуть краще. 
 

Обоє, як по команді,  підвелися, підійшли до дуба, на якому погойдувалися дві унікальні  різьблені колиски. А в колисках — унікальні діти. 
"Лінсенята", — казав про них Сгірель. Хоча лише Дір, його синочок, напівлінс. 
На Ладине зауваження він заявляв у її ж манері: 
— Нічого не знаю, ти —  лінсійка, значить, Ліра теж!
 Жехард на такі заяви лиш усміхався і відмовчувався.
А от увага Лліреля до Ліри не подобалася. Він навіть якось  охолодив короля лінсів, наголосивши жартома, що Лада назвала донечку Лірою, а не Ллірою. І примружив очі, як самовдоволений кіт, який прогнав щеня. 
Відьми з ніжними усмішками поправили невагомі ковдрочки, зітхнули і повернулися до гостей.
— То що? — нагадала Лада, присівши на стілець.
—  Добре. Тільки ж ти знаєш, що може з'явитися татко. 
— Ну і хай! 
На святковому столі, накритому просто на березі Перлинного озера, додалися келихи, в руках Дейри з'явилася волога пляшка, сама відкупорилася, у кожний келих по черзі полилося рубінове вино.
Легкий порив вітру закотив серветки, підвіяв скатерку. Руз поправила. Тиха мелодія, що линула з запису, гармонійно спліталася з шелестом лісу й плюскотом озерних хвиль,  поодиноким кумканням жаб і спокійним шурхотом очерету.
—  А зараз тост іменинниці! — сказала Лада і запнулася: засвітився  портал. З нього, як і очікувалося, вийшов Різарт. У руках тримав букет червоних троянд.
Ірелька мало не розлила вино. Ні, таки розлила, тепер, зігнувшись,  витирала серветкою. Лада допомогла їй магічним очищенням.
Вічний Король безпосередньо і щиро усміхався.
— Всім славного дня! Як мої онуки? 
Він підійшов до колисок.
— Сплять. Мої золоті! І Дір, і Ліра — вилиті я! — Поклав кожному по золотому брязкальці й озирнувся. —  З якого приводу свято, дочко? 
Ірелька поникла, пригнічена тим фактом, що він має онуків. Що старий, як світ. А її вважає дитиною.
Король обійшов стіл, поцілував Дейру в щоку, потім Ладу. Усміхнувся до Руз і Ючани, аж потім звернув увагу на Ірельку.
Сьогодні зранку Лада подарувала їй набір косметики, власноруч затемнила  брови та вії, трохи висвітлила волосся, додавши в фарбу чарівного зілля. Зараз ще тривала його побічна дія: красиво завиті локони,  розпущені по плечах, сіяли здоров'ям, ніби підсвічені зсередини. 
Різарт завмер. Глитнув.
— У Ірельки сьогодні день народження,  —  Дейра вказала презентаційним жестом на зніяковілу дівчинку.
Троянди різко побіліли.
—  Ви споюєте дітей? Моїм колекційним вином?
— Що тебе так вразило: перше, чи друге? — примружила очі Дейра. — Відповідь на перше: Ірельці сьогодні сімнадцять. На друге — не вдавай скупого, всі знають, що ти дуже щедрий!
— Точно?
— В обох випадках, татусю!
— Іріель цього року збирається вступати до магічної академії. І взагалі, у її віці вже можна заміж! — Лада відмітила, як Різарт здригнувся на останньому слові й продовжила: — Скажіть же тост, ваша величносте, усі знають вашу славну красномовність! 
— І квіти у тебе, татку, й так чудові, навряд чи салат     додасть їм краси, хіба що смаку. Але облизувати троянди — то таке, — зауважила Дейра. 
Різарту, який подивився на підфарбовані губи Ірельки, здалося інакше: остання фраза вмить пробудила відповідні фантазії.
Лада кахикнула.
Король підняв букет,  очистив помахом руки, підійшов до іменинниці.
—  Дорога… — він замовк: лише зараз помітив занадто  простеньке вбрання тієї, заради якої всі зібралися.
Ірелька підвела підборіддя і погладила селянську вишивку.
—  ...Ірелько. Бажаю тобі… вирости… 
 Ірелька розпрямила плечі. Вона й так виросла за останній час. 
— …красивою… 
 Підібгала губки.
Реакція іменинниці  ще більше спантеличувала.
—  …здоровою, — Різарт глянув на Ладу і Дейру, які  злегка кивали головами, ніби намагалися допомогти в потугах народження вітальних  слів.
"Коханою", — прошепотіла Дейра.
"Щасливою", — підказала Лада. 
Різарт обернувся до винуватиці свята.
—  …щасливою, розумною і ...коханою! — вручив букет, закашлявся.
—  Дякую, — сухувато - ввічливо відповіла Ірелька.
— Яка разюча красномовність, татку! Я тебе не впізнаю! — прокоментувала Дейра.
— Чудові побажання! Вип'ємо за них! — Лада перенесла стілець, що штовхнув його величність під зад, не давши іншого вибору, ніж сісти поряд з іменинницею.
Вино було смачним, дуже. Ірелька зробила ковток, другий, третій...
—  Все, більше не можна! — торкнув її за лікоть Різарт.
 Келих іменинниці опустився на стіл.
— Так, дійсно, краще не пий, —  встряла Дейра. — Чуєш, Ірелько? Тебе повело від ковтка.
—  Але воно таке смачне... — вона подивилася в очі Різарта, опустила погляд на губи:  — М-м-м...
Очі Лади повільно округлилися: побачила, як Ірелька в мріях вже цілується з Вічним Королем, ще палкіше, ніж він мріяв сам… Перевела погляд на Різарта. Ні, не палкіше.
Лада нервово зробила магічний заслін. Насправді це не такий приємний дар — бачити чужі мрії.
Різарт першим узяв себе в руки, відставив і свій, і Ірелькин  келихи чимдалі.
—  Смачного — потрошки. Вчися... гм... чинити опір спокусам.
Губи Дейри почали спочатку кривитися, потім розповзатися в усмішці, оголяючи крупні білі зуби. Відьмочка розсміялася:
—  І це каже той, хто сам безсовісно спокушав стільки століть! Чи тисячоліть?Схоже, втрата арджазійської магії добре на тебе впливає, татусю!
— Добре — не те слово. І кому за це дякувати?!
—  Кефу! — швидко відповіли і Дейра, і Лада: в голосі короля читалася невдавана погроза.
Кеф, який тим часом  муркотів щось на вухо Руз, зустрів погляд Різарта і здригнувся. 
Лада зловила себе на тому, що, сконцентрувавшись на Ірельці, забула за інших гостей. 
Проте хвилюватися нічого: Ючана лише трохи надпила з келиха, а юним і наївним виглядом Руз давно не обманювалася. У чарівному світі  див значно більше, ніж вигляд тітоньок, бабусь чи навіть пра-пра-пра… бабусь.
— Кеф не має до цього жодного стосунку! — Руз вип'яла груди, кинувшись на захист свого хлопця. — Це все Адор! Хочеш, йди до нього у  Світлі Тумани і розбирайся, Ларден його бачив. Великий маг усіх часів ніяк не може пройти найстрашніше випробування!
Всі дивилися на Руз і не помітили порталу, що з'явився.
Прибули нові гості: Данз, Мирель, Рішана і прабабуся Дора, що застигла, як громом уражена після почутого з уст Руз. На сивому волоссі старої, як завжди, пов'язана темна хустка. На фоні усміхнених  новоприбулих  вона здавалася не зовсім адекватною.