* * *

Ірелька трохи почервоніла, буркнула, що нічого незвичайного в них нема, в їхньому селі в усіх такі. 
Равд здивувався, але не здався.
— Якщо чесно, не розумію, навіщо взагалі щось змінювати? 
Ірелька і Лада переглянулися.
— Тому що стан душі такий, — пожартувала Лада. — Спробуймо, Ірелько,  каштановий. 
Ірелька підійшла ближче до дзеркала, кинула на  відображення погляд, що зовсім не свідчив про любов до себе.
Равд зробив пас, волосся  стало темним.
— Брови та вії, — нагадала Лада. Равд змінив і їх. Відображення в дзеркалі стало гарнішим, але дивилося без блиску в очах.
"Дивно, — думала Лада. — Ірелька в своєму селі, в звичному оточенні, що справжня маленька принцеска. Домашні її обожнюють, школа гордиться. Звідки ця несподівана затурканість?" 
— Волосся б ще трохи світліше, — попросила Ірелька.
Равд зробив.
— Ще.
Колір вийшов таким, як у Різарта. Ірелька з радою усмішкою і благальним поглядом повернулася до відьми.
—  Ні, —  сказала Лада хмуро.
"Ось у чому річ. У наївному Ірелькиному сердечку таки точно поселився Вічний Король! І уже встиг напакостити. Гад."
—  Чому — ні? — Образилися чисті дівочі очі.
— Люди люблять подібних до себе, але притягуються протилежності, — раптом видала Лада. — Ти маєш бути іншою, унікальною, але сама собою. Легка схожість рис обличчя у вас і так є, цього достатньо, щоб він з першого погляду вважав тебе своєю людиною, але краще підкреслити різницю. Ми залишимо твій власний колір кіс, хіба що зробимо трохи світлішим. Так, Равде, молодець! Погодься, вийшло добре? І зроби очі синіми.
Маг зробив.
—  Ні, — сказали хором.
— Сірими?
Равд зробив.
— Як у прабабусі Дори! — вигукнула Ірелька  і спохватилася, що проговорилася, та Равд не звернув уваги. Він уже позеленив її райдужки і не міг відвести очі від свого творіння. Покусуючи губи, дивився на Ірельку і робив легкі паси. Губи ілюзії стали червонішими, досить довга лляна сукня перетворилася на коротку шовкову, немов туніку, груди збільшилися.
Красуня зарожевілася, знову зсутулилася.
—  Равд! — насупилась Лада.
— Перепрошую, моя королево, і вас, мила діно, — він приклав руку до грудей. — Ще якісь побажання?
—  Я не королева, вже давно варто перестати мене так називати! Ілюзію з Іріель зніми. Дякую.
— Для мене ти — королева. Ох і намучилися ж ми, поки знайшли і спіймали тебе в технічному світі!
Ірелька здивовано підняла вже знову світлі брови: не знала, що відьма — переселенка.
— Равде... — опустила повіки Лада.
— До зустрічі, ваша суворосте!
Маг зник у порталі.
"Колись і я стану такою ж  красивою жінкою, з купою шанувальників, з таємницями минулого... — замріялася Ірелька, відійшовши до вікна. — Адже цей блискучий сіронець Равд безсумнівно таємно в Ладу закоханий". 
Лада ті думки бачила в ілюзорних хмаринках над уже знову розправленими худенькими плечима. 
Ірелька ще не знає життя. Не знає Різарта, навіть не здогадується, про кого мріє, кого ідеалізує. А щодо Равда…
Мрії цього сіронця-тигреняти  Лада бачила теж... 
— Ладо, а як називається квітка, схожа на тюльпан, що розпустився, але на короткій ніжці і з круглішим листям? У неї серцевина густого бузкового кольору, по краях трохи світліша, — Ірелька гортала Травник, випадково залишений на вікні. — І за розміром трохи більша за тюльпан... 
—  Не знаю такої квітки, — Лада підійшла ближче. 
— Та ось схожа! — Ірелька тицьнула пальчиком у сторінку. — Майоліна звичайна. 
— Але ж вона з нігтик, це просто малюнок збільшений, — зауважила Лада і стрепенулась: — Ти читаєш Травник?! Ти бачиш текст?!
— Так, — здивувалася Ірелька її питанню і знову глянула в книжку: — Ні, квітка трохи інша, набагато красивіша. І слово "звичайна" — це не про неї. Тому що навколо вився дивний, немов чарівний туман, такий гарний, бузковий…
— Кхм… З ароматом жасмину? Кхм-кхм...
—  Так, з ароматом жасмину. Ти часом не застудилася, Ладо?
— Та ні, це я так щось… Не зважай.
"Так от що сталося! Ох, життя, життя… Яке ж ти... цікаве!"