Квітка

Після прогулянки по Буйному лісі Дора ще три дні не виходила з дому. Слідів він ран уже не мала, але виглядала надто млявою і мовчазною. Рішана сердилася. 
Ірелька допомагала по господарству, приносила  сніданки і намагалася хоч трохи розважити. Однак це було складно. 
— Таке враження, що ти за ті яблука розрахувалася на сто років наперед, і не лише кров'ю, а й усмішками.
— На сто п'ятдесят. І так, хаща підживилася не лише кров'ю, а й емоціями, Яблунька виросла. Раніше я обходилася лише  подряпиною, — Дора підвелася в ліжку, примостила вище подушку. — Дерево  небезпечне.  Про нього ніхто не знає і знати не повинен.
Сірі очі прабабусі стали льодяними.
— У світ Коло  цю яблуньку переніс Адор Великий. І вельми  розгнівав Осяйного. Маг уже переправив сюди чарівний дуб, дзеркала та джерела, а тут ще і яблуня, що дарує довголіття, і, можливо, безсмертя, — Дора замовкла, відпочиваючи, пильно  глянула на вражену Ірельку, і продовжила: — Адор отримав наказ її знищити, але не зробив цього, а заховав так, щоб жодна душа не знайшла. У крайньому разі, навіть Сгірель про неї досі не знає. Але Осяйного не проведеш...  І Адор відправився у Світлі тумани.
— А як про яблуньку дізналася ти? 
— Забрела випадково.
— Ти лукавиш, — трохи образилася Ірелька.
— Так, — Дора нарешті усміхнулася, провела по її щоці досі слабкою долонею. — Ти дійсно подорослішала, Іріель. Я обіцяла тримати все в таємниці. І ти також мовчи про те, що бачила. Домовились?
— Домовились... 
— Добре, А зараз іди, не хвилюйся за мене. Мені вже краще, а незабаром зовсім одужаю.

Пройшла осінь, зима, наступила весна. Все навкруги розквітло.  Життя Ірельки різко змінилося. Вірніше, змінилася вона сама. Здавалося, ніби виключно перед нею запалилася прекрасна таємна зірка на ім'я Різарт, яка сяяла і вдень, і вночі, манила, додавала сил і натхнення робити все швидше, краще й досконаліше. Бо ж як можна бути недосконалою у сяйві такої краси, у вихорі почуттів такої сили? 
Підхоплена цим нікому (крім Дори) не відомим вихором, одного дня Ірелька переступила поріг спортивної зали.
В результаті відкрила для себе  ще одне задоволення — від тренувань. 
Менше, ніж за рік, вона несподівано виросла, стала блискуче вчитися і погарнішала так, що  викликала в усіх приємне здивування. Рішана, яка колись розсердилася на Дору за ту прогулянку по лісі, затихла і стала м'якшою.
Ірелька не дуже задивлялася в дзеркало, але бачила себе в очах інших; вона прекрасно помічала трохи ширше відкриті вії,  довше затримані погляди і приховане зачудування, що тішило самолюбство.
Їй подобалося подобатися, подобалося наздоганяти в оцінках визнаних відмінників, підкреслено гарно писати, вирівнювати почерк, щоб навіть він був наближеним до ідеального. Все мало бути наближеним до ідеального. Плаття по стану: не широке й не вузьке; взуття абсолютно чисте, нігтики обточені, речі поскладені. 
А от з новими однокласниками (вона все-таки "перестрибнула" через один клас) не задалося:  не затоваришувала ні з ким. 
— Наскільки Ірелька стала гарною, настільки гордою, — сказала якось Мирель. — до неї хлопці заграють-заграють, а вона хоч би усміхнулася у відповідь, б'є всіх під перший номер.
—  А чого я маю їм усміхатися? — відповіла Ірелька. — Я на тренування ходжу, щоб навчитися добре битися.
— Це то так, але б'єшся  ти все одно ще слабенько. На це потрібен час. Наразі головніша хороша форма, а ти її вже здобула. Он які ніжки гарні стали. 
Від зливи похвал та компліментів був ризик захворіти, як казала Дора, "зоряною хворобою". Однак цього не сталося, бо коли Ірельку "заносило", прабабуся влаштовувала такі випробовування, що самооцінка  дуже швидко поверталася на місце. 
Про ці випробовування, а це були  ще одні уроки — магії Дори — Ірелька нікому не розповідала. Вони давалися досить важко. Приходилося спочатку довго повторювати одне й те ж саме, змальовувати листки складними візерунками, потім уявляти їх в повітрі, супроводжуючи співом сегмент за сегментом. І не дай Осяйний переплутати!
— Чому так складно, Доро? Он Ладі варто лише рукою змахнути, —  миттю все виходить! 
— По-перше, Лада теж не одразу  навчилася, по-друге, наша магія іншого роду і дуже й дуже  давня, тому така складна.  Але вона має велику перевагу, тому що направлена не зсередини назовні, а навпаки,  джерело її сили знаходиться у навколишньому світі. Тому  практично невичерпне! 
Зрештою, після довгих зусиль Ірелька могла наспівати собі найпростіший захист. Хвилю радості з цього приводу погасила пропозиція Дори прогулятися по лісі. Самій. 
Звичайно, вона підстраховувала,  і коли Ірелька збивалася і втрачала самоконтроль, одразу появлялася з-за дерев і заспокоювала. 
Лада, коли дізналася, що Ірельці дозволяється самостійно бувати в Буйному. так здивувалася і злякалася, що без роздумувань зняла з руки і вручила "безстрашній крихітці" один зі своїх браслетів. 
Браслет виявився шкіряним, з намистинкою агату,  який в момент небезпеки  мав би нагрітися, і тоді на допомогу прибули б лінси. 
 З таким артефактом Ірелька   посміливішала і нарешті  наважилася зробити найдовшу самостійну прогулянку — аж до лісового підвалу. На той час вона  вже мала деякий досвід, знала, що Буйний чарівним способом змінюється, і в потрібне місце можна потрапити на той час, який чітко заплануєш.
— Тільки далеко не заганяйся, — попередила Дора. — Все в рамках розумного.