Розділ 8

Інгіріс поводився вкрай підозріло. І його погляд, пронизливий і чіпкий, ніби чоловік намагався зазирнути в саму душу, зовсім збивав мене з пантелику. І ця його покірність, ні з того, ні з сього… Що він задумав?

— Так, давайте підсумуємо, — намагаючись не звертати уваги на чоловіка і його дива, сказала я, — у нас все погано. Ось абсолютно все! Влада в лапах рідкісних мерзотників і, кажучи так, я ще роблю їм комплімент. Лорд лише номінально значиться у лавах Ради і якщо він почне хоча б закликати до змін, його в кращому випадку попросять геть. А мене сприймають як весільного генерала, не більше. Навіть студенти, яким я дала завдання в якості покарання, не з'явилися.

— Стривай, — давлячись сміхом перебив мене чоловік, — то ти реально дала завдання тим двом дурням? Знайти книги з дитячої магії?

— Та-а-ак, — протягнула, вже підозрюючи про причини, через які хлопці так і не прийшли, — а ти звідки знаєш?

— Я вирішив, що вони щось зібралися накоїти і банально брешуть, — піднявши руки вгору, реготав Інгіріс, — і відібрав у них всі книги та відправив мити підлогу в тренувальній залі.

— Ах, ну так, як же я могла забути? У мене є ще й чоловік, який грає проти мене. Чудова перспектива!

"Потрібно терміново брати себе в руки!" — думала я, починаючи знову закіпати від злості. Так, ситуація не з найлегших, може бути навіть дуже критична, але ще не все втрачено, вірно? Наприклад, лорд міг виявитися тим ще виродком і обживала б я затишну, крихітну камеру десь у в'язниці. З мене б безбожно тягли магію або напоїли б чудо-відваром, повністю позбавивши волі і опору. І робила б я все, що накажуть, навіть не пікнувши. Тож ні, не все так жахливо, як могло б бути.

Он, навіть чоловік не здав мене владі, хоча міг би. Ризикував своєю дупою, між іншим! Я могла прийти до тями трохи пізніше, але вже в статусі вдови. Знати б ще, чому він так вчинив!

— А тепер ви хочете нас розлучити? — Почула я закінчення фрази. Мабуть, міцно задумалася, раз не помітила ворожих переглядок і розмови на підвищених тонах.

— Аліса не моя дочка, — шипів лорд у відповідь Інгірісу, — її прийняла академія, у твоїх послугах немає потреби. До того ж, шлюбний ритуал був зав'язаний і на аурі в частності, а тепер вона в Аліссії інша. Якщо все правильно розрахувати та провести інший ритуал, ви обидва знову станете вільними.

— Послуг?! — заревів чоловік, підстрибуючи на ноги. Ще кілька секунд і він би вчепився голими руками в горло лорду.

— Досить! — гаркнула я, вдарила по столі кулаком, привертаючи увагу обох чоловіків. — Ви взагалі думаєте не про те, що треба! Я прожила вже якийсь час з тайром, можу й ще прожити. Спати тільки не збираюся, на це навіть не сподівайтесь. Набагато важливіше те, що відбувається з академією та студентами. Спершу вирішуємо це питання, а вже потім наші особисті проблеми.

— Але, Алісо, як же ви?

— Я жила кілька років із чоловіком на межі розлучення, — відповіла чесно. — Ігнорувати його навчилась чудово. І це при тому, що нас пов'язували довгі стосунки. Прийняти той факт, що тайр спить у мене на дивані, я вже якось зможу. Нема чого зараз дражнити Раду, нас з нею ще чекає велика конфронтація. Тільки до цього треба добре підготуватись.

Я справді так вважала. Питання стояло не в тому, чи хочу я бути одружена з Інгірісом, а чи можу дозволити зараз розлучитися з ним. Адже подібний крок не залишиться непоміченим, що природно викличе у Ради здивування, а потім і розуміння, що сталося щось неймовірне. Почнуть рити носом землю, але знайдуть відповідь і тоді складно буде прогнозувати наслідки.

— Треба ж, — в’їдливо тягнув Інгіріс, сідаючи на місце, — у тебе, виявляється, є мізки.

— Так, — в тон йому простягла я, — дуже шкода, що з нас трьох, вони є тільки в мене.

— Та ти!

— Що ж, вам Аліса слід відпочити, — перервав лорд мого чоловіка на півслові. — Ви зблідли. Сили ще повністю не повернулися до вас.

— Так, ваша правда. Але спершу, я хочу дещо вас попросити.

Чого кривити душею, мені й справді ставало гірше з кожною хвилиною. І хоча, по-доброму, мені потрібно було вигнати всіх геть і вирушити в ліжко, я все ж таки хотіла дещо ще прояснити. Точніше, дати завдання, навіть якщо їм воно не сподобається.

— Я правильно зрозумів? — лорд ошелешено дивився на мене, зовсім спантеличений. — Мені треба дізнатися, кого знечестив Алек Назурійський?

— Так, дізнатися про всіх дівчат, про всіх, хто став його жертвою за весь час перебування цього козла в академії. Імена, прізвища, де мешкають і що з ними стало. За цього паршівця я збираюся взятися всерйоз!

— Добре, я спробую щось з'ясувати.

Якщо після цього лорд все ж таки пішов, то Інгіріс йти не планував від слова зовсім. Він дочекався поки Констанція допоможе мені переодягнутися в зручніший одяг, покладе в ліжко і залишить кімнату, втікши за ліками до зілльєварів, і прийшов у спальню.

— Нам треба поговорити, — знову повторив він, спираючись боком на шафу і сверлив мене тяжким поглядом.

— Це так терміново? — зітхнула стомлено. Що за людина, невже не бачить, що зараз мені зовсім не до розмов?

— Можна сказати й так, — чоловік відштовхнувся й неквапливо, ніби сумніваючись, що це треба робити, підійшов до ліжка і сів на край. — Аліссія тобі сюрприз залишила, коли спогади передавала. Адже я правильно зрозумів, саме це вона зробила? І скористалися ви якраз дзеркалом?

— Так, — його слова змусили мене напружитися. Від горе-ректорки можна було чого завгодно чекати.

— Тоді вітаю, ти помреш у найближчий рік, якщо протягнеш, звичайно!

Як добре, що я навіть не мала сил злякатися. Хоча, якщо подумати, новина просто нереально приголомшлива! Тільки все почало налаштуватися, здавалося б мені ще жити і жити, перестав тиснути важким тягарем на плечі страх бути викритою, як тут одразу ж з'явилося щось веселіше.

— Дякую, — видавила з себе іронічну подяку за вітання. — Що за подаруночок?