Розділ 7

Ох, звичайно, Аліссію ж вважають порожнім місцем, чому б цьому раптово змінитися? Вони слухатимуться будь-кого, тільки не мене! Ну нічого, це свавілля ненадовго, зовсім скоро я покажу, хто тут головний. Потрібно лише трохи часу.

— Що збираєтесь говорити дізнавачу? — мені треба було узгодити версію, щоб вона не розсипалася, немов картковий будиночок, на який трохи дмухнули. — Ви ж розумієте, наскільки важливо зараз говорити одне й те ж саме?

— Я все ще не можу повірити в те, що відбувається, — похмуро розглядаючи стіну, озвався лорд, — але якщо те, що ти сказала правда, то діяти дійсно потрібно зараз, а не чекати. Якщо ж це брехня, то я завжди можу повідомити королю про тебе.

— Розумно, згодна. То що будемо говорити?

— Думаю.

Думає він! Часу замало, потрібно єдину версію висувати. А то прийде зараз дізнавач, солідний такий дядечко, ну, чи солідна жінка, в офіційному костюмі чи що там у них. З серйозним виразом обличчя дістане з папки папір і перо, поправить окуляри і почне скрупульозно записувати відповіді на свої запитання. А що питань буде безліч, які обов'язково повторюватимуться в тій чи іншій варіації, я зовсім не сумнівалася. А він вирішив подумати!

— Можна швидше? — намагаючись прийняти сидяче положення, я кректала і пихкала, немов сторічна стара. — Час не чекає!

Гучний грюкіт вхідних дверей сповістив про прихід відвідувачів. А через пару миттєвостей, на порозі моєї спальні вже стояв дізнавач, невдоволено кривлячи свою фізіономію. Окулярів на ньому не було,

 як і теки під пахвою, а в іншому я не помилилася уявляючи його. Невисокий, товстий такий, що спочатку його живіт з’явився в дверях, а вже потім він сам, з неприємним поглядом, від якого снобізмом несло за десятки миль.

Дивлячись на цього сеньйора, мені на думку спала думка, що простіше розпочати нашу розмову з озвучування необхідної суми, оскільки жаги до справедливості ми точно не побачимо в ході розмови.

— Лорд Ваельський, що за терміновість? — дізнавач навіть не представився, а почав одразу демонструвати своє ставлення. — У мене не так багато часу, щоб розпивати чаї чи вислуховувати вдячні оди від дівчат.

"Мразота!", — єдине слово, яке крутилося в мене на язиці і яке в жодному разі не можна було вимовити. Розмова буде не з приємних, це я усвідомила одразу.

— Я розумію, — ввічливо кивнув лорд. Потрібно буде взяти у нього пару уроків самовладання, он як тримається! — Мова якраз піде про підозрюваного Інгіріса.

— Невинного, дозвольте уточнити, — вставила я свої п'ять копійок. — Інгіріс не винен у тому, у чому його заочно всі звинуватили.

Татко кинув на мене короткий погляд, що нічого начебто не виражав, але насправді підозрюю, що таким чином мені наказали замовкнути.

— Що за дурниця? — пирхнув дізнавач і те заборонене слово мало не зірвалося все ж  з язика.

— Моя дочка каже, що ситуація була інтерпретована нами неправильно, — продовжив лорд, як ні в чому не бувало. — Її чоловік, — підкреслив він, — лише намагався допомогти їй, а зовсім не вбити.

— То як же? — хитро посміхаючись, дізнавач окинув мене сальним поглядом. — Наскільки мені відомо, тайру знайшли на підлозі у власній крові, а тайр навіть не намагався заперечувати свою провину.

— І що визнав провину? — знову влізла я, незважаючи на неозвучений наказ мовчати.

— Він не заперечував, — з натиском протягнув мужичок. Ситуація його напевно бавила.

— Але й не визнавав її, чи не так? Мовчання не дорівнює визнання, за всієї поваги, пане дізнавач. А визнати провину він не міг, бо нічого не вчинив.

Чоловік перевів запитальний погляд на лорда і присягаюся, я готова була в цей момент закричати! Що за ставлення, зрештою? Ні, я все розумію, може в академії Аліссію справді ні в що не ставили, але за її межами звідки знали про це? Чи тут усе королівство в курсі химерності горе-ректорки?

— Чому ви дивитеся на мого батька? — практично прогарчала я, привертаючи увагу і дізнавача і лорда. — Здається, Інгіріса звинувачують у замаху на моє життя? То чому ж ви мої слова пропускаєте повз вуха?

— Аліссія, — почав було татко, мабуть бажаючи приборкати мене, але тільки не тут-то було!

— Я не права в чомусь? Чи це ви, батько, були у моїй ванній, коли все трапилось? Чому пан дізнавач намагається дізнатися у вас, чи правдиві мої слова, коли ви в цей час знаходилися далеко звідси?

Товстун невдоволено скривив свою фізіономію, наче йому під ніс купу лайна сунули, закотив очі і сердито видихнув, поправляючи при цьому свою краватку. Не сподобалося, схоже, дізнавачу, що його тицьнули мордою в такий неприємний момент.

— Тайро, ваші слова необхідно чимось підкріпити, — поблажливий тон дратував мене до чортиків. — Поки що, ви не надали жодних доказів.

— Вибачте? — тут уже лорд втрутився, дивлячись здивовано та водночас сердито  на службовця. Очевидно, його теж добряче роздратувало формулювання. — Що означає докази? Моя дочка, на яку нібито і був замах, як вона дуже точно помітила, стверджує, що це помилка. А ви потребуєте доказів?

— Лорд Ваельський, я в першу чергу турбуюсь про саму тайру. Адже, цілком можливо, що її змусили сказати про невинність цього Інгіріса. Ви ж не хочете, щоб замах повторився, тільки цього разу успішно?

У мене всередині все вирувало і кипіло. Злість настільки сильно розливалася по венах, що здавалося, я сама скоро вчиню замах! Цей товстий, бридкий борів, схоже, чи то грошей хотів, чи то точив зуб на мого чоловіка.

Думати про Інгіріса, як про свого чоловіка виходило дуже погано. Цей факт дряпав щоразу свідомість, наче скалка, загнана невдало в палець. Її б витягти і зітхнути вільно, тільки, на жаль, нема чим.

— Що ж, я вас зрозуміла, — крізь зуби, втрачаючи залишки самовладання, звернулася до товстуна. — Батьку, чи можу я попросити вас написати королю від мого імені? Якщо пану дізнавачу потрібні якісь додаткові докази, то можливо, Його величність зможе пояснити мені, які саме.