Розділ 3

Відправивши служницю, я притягла під двері крісло, щоб напевно ніхто не зайшов без мого дозволу і підійшла до дзеркала, методично медитуючи перед ним, намагаючись викликати Аліссію на розмову.

Йшли хвилини, результату не було, я перепробувала десятки варіантів від банально уявити обличчя до фрази "та з'явися ти вже нарешті!". Слово честі, як вона примудрялася зв'язатися зі мною, якщо в моєму тілі магії немає? Може воно якось інакше працює, а зараз абонент не в мережі? Ох, а мені дуже-дуже треба отримати відповіді на деякі питання. Та й виписати пілюлю, що дозволила себе загнати в таке становище невигідне.

Стук у двері зруйнував усі надії поговорити тут і зараз. Навіть якби Аліссія зараз з'явилася у дзеркалі, мені все одно довелося б обірвати зв'язок.

Наполегливе тук-тук-тук повторилося, трохи більш роздратовано та наполегливіше. Відкривати і впускати несподіваного візитера я не горіла бажанням, але зякщо прийшли перевірити чи я стала лояльнішою після сніданку, то відкрити все ж таки було потрібно. Довелося відтягувати крісло і, вдихнувши глибше, налаштовуючись на акторську гру, відчиняти двері.

— Дорогенька Аліссія, що ви накоїли цього разу, що мені знову доводиться з'являтися у ваших покоях?

Чоловік вимовив це, ледве переступивши поріг і зачинивши за собою двері, відрізаючи будь-які мої спроби втекти. І говорив він з такою неприкритою ненавистю і злістю, що я аж здивувалася, усвідомлюючи хто саме стоїть переді мною. Я добре запам'ятала ці шиплячі нотки того разу, адже обличчя побачити не довелося. Натомість, довелося зараз. І не дивлячись на перекошене від люті, воно виглядало страшенно хворобливо. Здавалося, що чоловік давно нормально не спав, не їв і не перебував на сонці. Шкіра його була бліда, з нездоровим сіруватим відтінком, щоки запалі, через що ніс здавався надто гострим, хоч таким і не був. Під темними, майже чорними очима залягли темні кола, роблячи чоловіка схожим на страшненького, косо нафарбованого рокера. Волосся на голові сплутане, посічене, тьмяне, зовсім не схоже на шевелюру здорової людини. З бородою, явно не триденною щетиною, він був схожий на бомжа більше, ніж на чоловіка ректора кращої академії.

– Ах, яка краса, – зло з'їхидничав він, глянувши на камінну полицю і зупинивши свій погляд на портретах. – Сам лорд Дарнески зайняв місце у вашому серці. То чому ж ви, тайра, не за нього заміж пішли, га?! – вигукнув він, нависаючи наді мною.

І ось тут я не те що здивувалася, я прямо причманіла від такої цікавої інформації. Це що ж, чоловік одружуватися не хотів? Чи я щось неправильно зрозуміла? Якщо він так ненавидить Аліссію, а він ненавидів її до червоних іскр, по очах помітно було, то навіщо взяв її за дружину? Його теж змусили? Потрібно якось прояснити цей момент.

– Ви самі знаєте, чому, – пискнула я, боячись хоч одним невірним рухом чи словом себе видати. Але й спати з ним чи ще щось я боялася ще більше.

– Знаю, татусь твій постарався, – пирхнув Інгіріс і здивовано застиг, втративши весь свій злий запал. – Чому крісло біля дверей?

Не думаю, що він звертався до мене, швидше питання було риторичним. У будь-якому випадку, я не збиралася на нього відповідати, а чоловік не став повторюватись та цікавитись. Він одним рухом руки, легким помахом повернув меблі на місце, змусивши мене мимоволі зойкнути. Ну, не чекала я такого, не очікувала! Але, тим не менш, це зіграло мені на руку, так, як від мого "ой!", Інгіріс скривився не гірше, ніж від лимона і роздратовано кинув:

– Тільки не треба знову! Я маю повне право використовувати побутову магію, зрозуміло?

"А іншу?", – відразу виникло в моїй голові. Це що ж, чоловікові так само, як і мені не можна користуватися магією? Щось це виглядало дуже підозріло, таких збігів не буває.

– Чому ви прийшли? – ризикнула запитати на свою голову. Але спостерігати, як чоловік невдоволено кривить свою морду, оглядаючи кімнату і гидливо морщиться, ледве глянувши на мене, починало дратувати. Та й лякати, куди ж без цього.

– Наче ти не знаєш? – по-господарськи впавши в крісло, закинувши ноги на журнальний столик, Інгіріс нервово смикнув щокою. – Через твою витівку, знову треба ... Боги, та за що?!

Саме в цей момент, я готова була приєднатися до його запеклого, жалісливого крику. Я теж хотіла б знати, за що мені це все?

– Я нічого не робила, – спробувала відхреститися від будь-якої події, здогадуючись, навіщо саме чоловік прийшов у спальню ненависної дружини.

– Так, а в лікарняному крилі не ти влаштувала хаос? – примруживши очі, чоловік вп'явся в мене пронизливим, недобрим поглядом. – Чи не ти приклала мене з усієї сили об стіну? Чи не ти мало не зруйнувала саме крило? Ні?

– І що?! – раптом не витримала я, крикнувши сердито у відповідь. З Віктором ми хоч і репетували один на одного, але я за нього сама заміж йшла. А тут якийсь бомж, на вигляд, буде на мене свій рот відкривати? Та не бувати цьому! – За справу приклала!

І ось тут я зрозуміла, що, схоже, здала себе з тельбухами. Аліссія б нізащо не накричала на нього, особливо після такого смачного сніданку. Витягнуте обличчя від шоку, а потім підозра в очах, ясно про це говорили.

– Невже ящірка зуби відростила? – протягнув Інгіріс знущально, на губах навіть усмішка з'явилася, але в погляді читалася холодна лють, неприкрита і щира ненависть. – Вирішила перетворитися на дракона? Ну-ну!

Як мені було некомфортно в його присутності, аж мурашки по тілові забігали. Він явно не якийсь місцевий дурник, а досить розумний чоловік, уважний, в змозі, думаю, помітити будь-які нестиковки у поведінці своєї дружини. Навіть при тому, що вони практично, схоже, не спілкувалися.

– Чи ти все сподіваєшся, що ось він, – Інгіріс тицьнув глумливо пальцем у портрет лорда, при цьому послабивши краватку, ніби вона його душила, – знайшов спосіб нас розлучити?

– А як і знайшов? – закинула пробну вудку, поправивши складку на сукні.

– Яка ж ти наївна дурепа, якщо віриш, що йому є до тебе хоч якесь діло, – пирхнув Інгіріс, клацнув пальцями і йому в розкриту долоню влетіла склянка з янтарною рідиною. – Втім, це не моя справа.