Розділ 7

Весь наступний ранок я провела у ліжкові, прокинувшись вже близько обіду. Завдяки зіллю і тривалому сну сили відновилися і я почувалася цілком здоровою. Солодко потягнулася, розминаючи м’язи, які трохи затекли, і відчула аромат свіжої кави.   

-  Привіт, спляча красуне, - усміхнувся дракон, протягуючи мені чашку з паруючим напоєм і тарілку з їжею. – Я приготував тобі сніданок, хоча правильніше сказати – обід. Вигляд у нього далеко не ідеальний, визнаю, але я робив це вперше в житті. Можливо, якби у мене були руки, то вийшло б краще, але з лапами це виявилося не так вже й просто. Але я впорався! 

У його голосі будо чутно неприховану гордість і задоволення собою. Нарізані доволі кривими шматками бутерброди і підгорілі по краям смажені яйця здалися мені найвишуканішими делікатесами. Від однієї думки, що він постарався заради мене, ця страшненька на вигляд страва миттєво перетворилася на найкращу і найсмачнішу в моєму житті. Його турбота відізвалася в серці теплим почуттям вдячності.

-  Дякую, Деміане, - відповіла зручно вмостившись на ліжку та приймаючи чашку з тарілкою. – Та ти виявляється майстер на всі руки!

Він почухав свою лускату щелепу і, гмикнувши, відповів:

-  Ну… ти б не поспішала з висновками, доки не спробувала, а тим паче, не бачила кухню.

Ми обидва розсміялися. Схоже на кухні мене теж чекав сюрприз. Але, навіть якщо він там влаштував справжній безлад, то все одно це не могло зіпсувати мені чудового настрою.

-  Як ти себе почуваєш? 

-  З кожною хвилиною краще, - відповіла я, смакуючи бутерброд. - І все завдяки тобі. Не очікувала, що ви, дракони, такі уважні.

Деміан глумливо підняв одну брову:

-  Ви? Ой, дійсно? То можливо ми ще й красиві та звабливі? – у його очах мерехтіли веселі блискітки.

-  Так, і дещо зарозумілі, - хитро посміхнулася.

Він відповів усмішкою, підлетів до вікна і відчинив його. Свіже повітря наповнило кімнату, і я відчула себе сповненою сил до подальших дій. Час спробувати дію амулету. Діставши його з сумки, одягла собі на шию, уявила, як бажаю виглядати та промовила закляття.

З відображення у дзеркалі на мене карими очима дивилася симпатична жінка років сорока. Темне густе волосся було зібране в акуратну гульку на потилиці, а гострі риси обличчя додавали їй серйозного, але привабливого вигляду. Я відчула на дотик шовковисту тканину блузи та грубий матеріал жакету, який склав мій новий образ. Вигляд був бездоганний та дуже відрізнявся від мого звичного стилю.

-  Непогано, - промовила я чужим, трохи хриплуватим голосом, дозволяючи собі невелику посмішку і повернулася до Деміана, який чекав моєї реакції. - Що скажеш?

Дракончик зміряв мене поглядом, не приховуючи свого захоплення.

-  Досить переконливо. Я б нізащо не впізнав тебе, - відповів він. - Ілюзія бездоганна.

Я кивнула, все ще дивуючись, як точно амулет відтворив образ, який я собі уявила.

-  Гаразд, - сказала я, знову поглянувши на своє відображення. - Час навідатися в академію. 

-  Так. Але для завершення образа і, в першу чергу, задля твоєї безпеки, додамо ще одну деталь, - він дістав щось із моєї сумки  і простягнув мені. - Вчора я зі свого сейфа, окрім активаційного каменю, забрав ще один амулет. Він захистить твій мозок від ментального втручання, якщо хтось захоче спробувати перевірити твої думки. Не думаю, що до цього дійде, але так буде надійніше.

-  Корисна штукенція, - я зацікавлено покрутила у руках перстень з прозорим камінчиком. схвально кивнула, а потім наділа його на палець. – Навіть розмір підійшов! 

-  У нього така властивість – підлаштовуватися під людину, яка його використовує. До речі, тобі личить.

Я дістала з шафи велику сумку, яку колись купила на ярмарку, бо малюнок на ній сподобався, але так нею і не користувалася. Ще якось жалілася Селені, що даремно гроші витратила, піддавшись миттєвій забаганці. Виявилося, що не даремно. Звісно, що я навіть уявити не могла для чого вона мені знадобиться. Маленький дракончик помістився в неї просто ідеально.

Крокуючи знайомими коридорами академії, розмірковувала над тим, як по різному сприймається час в залежності від того на що його витрачаєш. Останні дні виявилися настільки насичені бурхливими подіями та несподіваними пригодами, що здавалося ніби востаннє я була у цих стінах дуже давно, хоча насправді минуло не більше тижня. Тижня, який перевернув моє життя догори дриґом і зробив майбутнє невизначеним і непередбачуваним. 

Чи шкодувала я про це? Аніскілечки! Деміан потребував моєї допомоги і рішучості надати її мені не бракувало. Чи мала я можливість уникнути всіх цих ризиків і небезпек, що звалила собі на плечі? Звісно. Чи мала я таке бажання? Безсумнівно, ні! І незалежно від того, як складеться наша подальша доля і чи розійдуться наші шляхи назавжди, але через це випробування ми пройдемо разом. 

Екстремальні ситуації часто вивертають нашу душу навиворіт, відкриваючи нові горизонти та внутрішні ресурси. А ще чудово просвітлюють думки. Я вже й забула, що сердилася на Брошара за погану характеристику. Той факт, що я тоді жадала придушити його власними руками, аж ніяк не давав право комусь іншому зазіхати на його життя. Натомість чітко усвідомила, що мої почуття до красунчика дракона нікуди не зникли. Та зараз був не найкращий момент для філософських роздумів – попереду вже виднілися двері кабінету ректора.

Наш план був водночас складний і простий до зухвалості. Його успіх залежав від безлічі факторів на які ми ніяк вплинути не могли, тож розраховувати доводилося на везіння. І головним з них було застати нового очільника академії у своєму кабінеті без сторонніх. Дякувати богам, у цьому нам поталанило. Навіть у прийомній не було не тільки відвідувачів, а й секретар десь відлучився.

Двері кабінету були трохи відхилені. Обережно навшпиньки підійшла і зазирнула всередину. Окрім чоловіка, що сидів за столом і щось зосереджено писав, там не було нікого. От і чудово! Я голосно постукала і, не чекаючи дозволу, зайшла у кабінет, щільно зачинивши за собою двері.