Розділ 3

Після дощу, який пройшов вночі, місто було заповнене свіжістю та ароматами вологої землі. Ранкові сонячні промені ще не мали достатньо сили просушити залишки крапель, які мов намистинки висіли на листях дерев, виблискували росою на зеленій траві і де-не-де зривалися з дахів будинків. Вони лише вигравали у них всіма барвами веселки, немов вітаючи новий день.

Від мого будинку до Головного відділку Імперської гвардії пішки йти хвилин тридцять, що в даному випадку було добре. Вранішня прохолода та насичене озоном повітря в поєднанні з розміреними кроками допомагали навести лад в думках і налаштуватися на розмову з Аріусом Даркстаром. Я намагалася прорахувати можливі варіанти цієї бесіди і виробити для них відповідну стратегію.

Ділитися з ректором своєю задумкою не стала, навряд чи він її схвалив би. Сказала, що буду орієнтуватися по обставинам на місці. Ще невідомо чи він взагалі на роботі з’являвся. От, як мінімум, про це й дізнаюся, а далі по ситуації. Вогнянич бурчав весь час, доки я збиралася. Навіть коли пішла у ванну переодягнутися, то стояв під дверима і продовжував бухтіти про мою неорганізованість і самовпевненість. Хоч би швидше вдалося повернути йому нормальний вигляд, бо сусід з таким нестерпним характером це справжнісіньке випробування. Не зважаючи на його стурбованість, він все ж не забувся нагадати мені про обіцяний шматок м’яса. Не тільки нестерпний, а ще й прожеркуватий! Суцільна халепа!

Пригадалося, як ми зустрілися з ним вперше. Якби знайомство відбулося у його кабінеті або на лекції, або в будь-який інший офіційний спосіб, то можливо і наші відносини склалися б зовсім по-іншому. Але сталося, як сталося.

З легкістю здавши вступні іспити і отримавши довгоочікуване направлення у гуртожиток, я туди не йшла, а летіла, окрилена радісними очікуваннями нових знайомств і студентських пригод. Сусідки по кімнаті ще не прибула, то ж я вирішила прогулятися по околицях і трішки їх вивчити. Натрапивши на крамничку з солодощами вирішила, що маю право потішити себе найгарнішим і найсмачнішим тістечком. Яким же розчаруванням було, що пан, який стояв попереду мене у черзі, вирішив замовити саме його. А воно лежало останнє, одне-однісіньке, і я вже подумки вспіла надкусити його і відчути неперевершений смак. 

-  Пане, чи не будете ви таким люб’язним, щоб поступитися мені цим тістечком? Я про нього мріяла все життя, - і приправила цю тираду приторно-солодкою усмішкою.
Він лише посміхнувся у відповідь і замовив собі інше, а я стала єдиноправною володаркою цього кулінарного шедевру. Яким же здивуванням для мене було зіткнутися знову з цим паном, але вже в книгарні, де я встигла забрати останній екземпляр книги, що вийшла зовсім нещодавно.

-  Чи не буде панночка така люб’язна, щоб поступитися мені цією книгою? – запитав він мене, повторюючи мої слова з точністю до інтонації.

Якби це була будь-яка інша книга, то я б звісно зробила люб’язний жест у відповідь. Але «Рецепти, що змінили історію» мені була дуже потрібна. Я вже прочитала всі роботи знаменитого автора, професора історії Доуела Ромула і розуміла, що ця теж стане незамінною в навчанні. До того ж , мені дуже подобався його стиль написання – з легкою іронією і гумором про серйозні і важливі історичні події. Це робило читання захопливим і легко запам’ятовувалося. От навіть і назва була в такому дусі, що обіцяло ще одну захопливу розповідь. Тому я впевнено відмовилася. Гнівно блиснувши своїми янтарними очима, до речі які мені дуже спочатку сподобалися, він уїдливо прокоментував:

-  Це не дуже ввічливо з вашого боку. Я ж поступився вам тістечком! 

Він порівняв книгу з тістечком? Та ще й визнаного автора бестселерів? Тоді він точно не розуміється на її цінності і вона йому не потрібна взагалі. Про що відразу йому і повідомила.

-  Думаю, що це ви не зовсім уявляєте про що вона, - не залишився в боргу нахаба. – Книги по кулінарії у іншому розділі. А тут наукові праці для серйозного і вдумливого читача. Тобто не для вас!

-  Краговий недоумок! – заключила я і пішла до каси, притискаючи книгу до грудей, ніби боялася, що він кинеться її відбирати. Але він тільки ошелешено провів мене поглядом.

Яким же жахом для мене стала перша лекція по предмету «Вступ до історії магії», який у нас мав читати ректор, коли до аудиторії зайшов той самий пан. І він мене теж впізнав відразу! От з цього і почалася наша взаємна «любов».

Будівлю Резиденції Імперської Ради, у якому розміщалися майже всі владні структури, я побачила ще здаля. Не помітити її міг хіба що сліпий. Вона височіла над іншими будинками великою білою скелею, викликаючи мимовільний трепет та повагу до владних інституцій та тих, хто їх представляв. Всі важливі та доленосні рішення для Тусорсько-Лантійської Імперії приймалися за цими стінами, які були прикрашені витонченими кованими елементами з золота та гербами найвпливовіших магічних династій. При вході, попереду масивних колон розмістилися два величних мармурових дракона, ніби охороняючи секрети цього місця від сторонніх очей і нагадуючи мені про проблему, частиною якої я раптово стала з учорашнього вечора. 

Та мій шлях лежав трохи далі – метрів за двісті виднілася будівля Головного відділку. Її зовнішній вигляд був повною протилежністю Резиденції: похмурі рівні стіни з масивного сірого каменю, ніяких прикрас чи декоративних елементів, окрім великого напису над входом: «Честь і сила Імперської гвардії – закон і порядок Імперії».

Поза шкірою пробігся холодок. Можна було б списати це на невеликий свіжий вітер, що гуляв вулицями, але я точно знала, що то від хвилювання. Не кожного дня мені доводилося брехати одному з гвардійців, при цьому ще й підозрюючи його у можливій співучасті у спробі вбивства. Правильніше сказати – ніколи не мала такого сумнівного досвіду і точно не мріяла про нього, але ж все колись стається вперше.

Майже підійшовши до вхідних дверей, які охороняли два кремезних гвардійця з суворими виразами на обличчях, раптом зрозуміла, що вести розмову краще було б не в кабінеті, де у неї можуть з’явитися випадкові свідки. Не дарма ж говорять, що і у стін бувають вуха. А у такому місці і поготів. Тому, озброївшись легковажно-лагідною і трохи дурнуватою посмішкою, підійшла до чоловіків і запитала чи не будуть вони такими люб’язними, щоб покликати Аріуса Даркстара.