Розділ 2

Подруга ошелешено кліпала очима, переводячи погляд з мене на тваринку, що раптом заговорила голосом ректора, а потім розгублено протягнула: 

-  Вітаю, пане ректоре.

-  Вітаю, Селено! Хоч ви не дивіться на мене, як на привида, - невдоволено пробурчав дракончик. - Краще займіться моїм крилом. Сподіваюся, що ви не втратили своїх цілительських здібностей через шок?

Очі Селени від природи і так великі, тепер стали зовсім круглими. Схоже, вона не очікувала такого хамовитого тону від завжди врівноваженого ректора. З смішком пояснила їй:

-  Схоже окрім тілесних ран, йому ще й голову зачепило – чи то вибуховою хвилею, чи то якоюсь магічною побочкою – не знаю, але характер став нестерпний.

-  Хто б казав! - миттєво вибухнув хвостатий. – Подивився б я на тебе, якби тебе перетворили на Краг зна що!

-  Він ще й лається! - вигукнула подруга чи здивовано, чи в захваті.

-  Ага! – не в змозі стримати сміх, погодилася я. – Але до тебе він навіть на «ви» звертається, мабуть цілителі викликають більшу повагу навіть у малюків.

-  У тебе самої проблеми з ввічливістю, то ж не тобі мене повчати, Лорелія! І взагалі, не ввічливо розмовляти про людину у третій особі у її присутності. То що там з моїм крилом?  

Селена мовчки взяла свій саквояж і почала діставати з нього якісь скляночки. До столу вона підійшла вже з серйозним і зосередженим виразом обличчя, але я встигла помітити, що у її очах перед цим плескалися смішинки. Вочевидь, відійшовши після першого потрясіння, вона насолоджувалася нашою сваркою, але вирішила відверто це не демонструвати.

Дракончик не став сперечатися з цілителькою і слухняно випив зілля для зняття болю і швидшого відновлення та терпляче дозволив намастити маззю крило. Селена  вручила склянку з залишками мазі мені.

-  Впливати магічно я не ризикну. Невідомо як може зреагувати перетворений організм на сторонню енергію. Тому краще обмежитися використанням мазі. Вранці помажеш ще раз і цього має вистачити. Тим більше, що рана не дуже велика. Схоже, що тіло не втратило здатності драконів до швидкої регенерації, хоча вона й сповільнилася, але процес іде краще, ніж у звичайних людей або тварин. Тому потрібно лише трішки допомогти. Я просканувала життєві показники і можу вам сказати, - звернулася вона до ректора, - що ваш енергетичий фон цілковито відповідає драконячому. Думаю, що повернення до звичної форми – лише питання часу. Але я спробую все ж пошукати у книгах спосіб це прискорити.

-  Дякую, Селено. 

Тон у пацієнта вже був доволі миролюбний. Можливо у мікстурі ще й заспокійливе було присутнє? Саме час поговорити про подальші дії.

-  І які у нас тепер плани? Що будемо робити?

-  Ви – нічого. Не хочу вас вплутувати. Це може бути небезпечно. Ваша головна задача – не пробалакатися нікому, що бачили мене у такому стані. Вранці я полечу звідси і буду сам вирішувати свої проблеми.

Погляньте тільки на цього самостійного пуцьвірінка! Розміром з кішку, а самовпевненості на здоровенного дракона вистачить. Він що вирішив, що його хтось у цьому вигляді злякається чи на якісь питання відповість?

-  Якщо ви не помітили, - вирішила я все ж перейти на більш поважну форму звертання, щоб не дратувати і так не зовсім врівноваженого  пана Брошара, - то ми вже й так вплуталися. А вам потрібна чиясь допомога. Хоча б до того часу, доки ви не перетворитеся назад на людину. До речі, а чому саме до мене ви залетіли?

-  Зовсім випадково. Я відчував, що втрачаю сили, а погода псувалася на очах, тому й вирішив перечекати десь. У твоєму вікні було темно, а кватирка відчинена і магічний захист не стояв. До речі, це надто легковажно, як для мага, - не проґавив можливості тицьнути мене носом ректор.   

Я проігнорувала це повчання – як не крути, все ж воно справедливе. А Селена теж задала питання.

-  А коли це сталося? Судячи з стану рани, то це відбулося не ввечері?

-  Ні, рано вранці. Я повинен був зустрітися з однією людиною і встигнути на церемонію присвячену вашому випуску. Але на мене напали. Повертатися додому було ризиковано, тому деякий час я просто сидів на даху, а тоді залетів сюди.

-  А ви бачили нападників? І з ким мали зустрітися? – поспішила з питаннями я, сподіваючись дізнатися більше.

Але дракончик похитав головою і знову завів свою пісню про те, що це не наша справа і він не хоче, щоб ми сунули у неї свого носа. Знала б, що він такий упертюх, то попросила б подругу додати йому ще й зілля правди.

-  Пане ректор, вам не здається, що маючи помічників, про яких ніхто не знає, вам буде легше дістати потрібну інформацію? Ви ж не знаєте скільки ще часу будете таким… - тут я прикусила язика, бо ледь знову не назвала його шибздиком, - малим. А, як всім відомо, злочини потрібно розслідувати відразу, по гарячих слідах. Дозвольте нагадати вам, що я все ж навчалася на факультеті бойових магів, а не флористику вивчала. Я чудово розумію ризики. Але також розумію і те, що самому вам зараз не можна показуватися нікому на очі. Чи ви точно знаєте хто на вас напав?

Промовчала я лише про одне – якщо вдасться витягти його з цієї халепи і знайти зловмисників, то маю реальний шанс, що він перепише характеристику і я таки зможу потрапити на службу до Імперської гвардії. Будемо вважати, що це моє перше випробування. І тут у мене закралася підозра. А якщо цей справді перевірка? Той самий таємний іспит про який говорила Селена?

 Та цю думку я відкинула майже відразу. Навіть, якби такий поважний і зайнятий чоловік, як ректор академії, погодився прийняти у перевірці участь, у чому я теж сумнівалася, то навмисно перетворювати його у дивне створіння, а тим паче, наносити йому травми – то вже занадто, хай і для найтаємнішої перевірки.

Деміан Брошар мовчав, обмірковуючи мої слова. Він навіть пройшовся декілька разів по столові туди-сюди, як робив це будучи людиною, коли про щось замислювався. 

-    Я хоч і не вивчала бойову магію, але згодна з Лорелією, - підтримала мене подруга. – Допомога вам необхідна. Тай нагляд цілителя теж не завадить. Хто знає, як далі поведе себе ваш організм?