Розділ 1

-  Твердолобий зарозумілий ящір! Деспот хвостатий! Жаба він надута, а не дракон!

Я натхненно продовжувала вигадувати образливі прізвиська для ректора, а Селена реготала так, що інші відвідувачі кав’ярні вже на нас озиралися – хто здивовано і з посмішкою, а хто й осудливо. 

Сьогодні вранці нам вручили дипломи про закінчення академії магії, привітали і відпустили у доросле життя. Мені здалося, що викладачі раділи більше ніж ми, тільки й того, що відверто не сказали: «Хух, нарешті здихалися!» Якщо бути справедливою, то підстави у них для цього все ж мались – подарунком наш потік язик не повернеться назвати ні у кого. Особливо у ректора, якого я саме зараз і розпікала на всі боки. 

Не гаючи часу, ми подали заяви про прийом на роботу і тепер, з чистою совістю, святкували ці важливі події у улюбленому закладі неподалік від мого дому.

-  Лорі, припини, бо нас звідси виженуть або я лусну!

-  Краще хай лусне це пихате старе непорозуміння з лускою! – пробурчала я.

-  Згодна, що з лускою і, що пихате – теж згодна, - сміялася подружка, прикриваючи рота долонею, щоб не так голосно, - але чого «старе непорозуміння»? Він же молодий і красивий. І навіть тобі подобався.

Хоча мабуть легше сказати кому він не подобався – за ним половина дівчат в академії сохла.

-  Краще не нагадуй! – простогнала з розпачем. - Це було до того, як через цього крилатого сноба, що вважає себе оракулом мудрості, я втратила можливість влаштуватися на службу до Імперської гвардії.

Про службу там я мріяла ще з початку навчання у академії. Щоб потрапити до гвардійців потрібно було мати найвищі бали з усіх дисциплін. От з цим я ніколи не мала проблем – навчання давалося легко і вчитися мені подобалося. Високий магічний потенціал мага-універсала, допитливий розум у купі з докладеними зусиллями дозволили по праву вважатися найуспішнішою і найперспективнішою студенткою факультету бойової магії. І все б добре, якби не маленький, як вважала я, а на думку ректора, доволі вагомий недолік – моя любов до авантюрних витівок. Або як його називала моя люба бабця – «шило в сраці».

-  Мабуть все ж не варто було підпалювати двері його кабінету, - гигикнула подруга, пригадавши це феєричне видовище.

Я теж засміялася, хоча саме це й стало останньою краплею терпіння Вогнянича, як між собою прозвали ректора студенти. Прізвисько таке йому дали не тільки тому, що він у другій іпостасі був червоним драконом, а ще й за принциповий і суворий характер. Якщо вже він когось «спалив на гарячому», то покарання не уникнути. Тут варто було б додати, що він завжди намагався бути справедливим, але я така була зла на нього, що визнавати цього точно не збиралася.

-  Звідки ж мені було знати, що він намастив їх якоюсь гидотою, щоб не вдалося їх перефарбувати. А я додала до фарби трішки порошку вогневиці, щоб вона була не просто рожева, а ще й з блискітками. Реакція виявилася трішки неочікуваною, але якою видовищною! Міг би хоч за це піти на поступки, - знизала я плечима, з сміхом пригадуючи почервоніле від люті обличчя ректора, коли він виявив замість своїх розкішних, зроблених по спецзамовленню дверей з червоного дерева, яскраво палаючий факел.

– Врешті-решт, це традиція і кожного року випускники фарбують двері академії у смішні кольори.

-  Ага, тільки зазвичай двері ректора не чіпають.

-  А що він особливий чи що – відокремлюватися від колективу? Я вирішила, що він може образитися, якщо ми і йому не приділимо достатньо уваги.

Але виявилося навпаки – не оцінив Вогнянич мій креатив і таки зробив, як і погрожував раніше – написав у характеристиці: «Схильна до авантюр. Має конфліктний характер. Порушує дисципліну». А можна ж було все це написати іншими словами: «Креативна. Принципова. Відважна». Так ні ж! Проявив свою впертість у всій красі, змій хвостатий! 

-  Та ти не переймайся завчасно, - спробувала заспокоїти мене Селена. – Можливо ще все й владнається. Документи ж взяли на розгляд, не відмовили відразу, хоча могли. Ти ж знаєш, що бувають випадки, коли влаштовують спеціальні перевірки, коли мають якісь сумніви. Можливо і з тобою так буде. Головне будь завжди насторожі, щоб не проґавити шанс.

Я тільки кивнула і промовчала. А що тут скажеш? Звісно, я сподівалася на диво і тільки  тому подала заяву. Здаватися, склавши лапки, не спробувавши використати навіть невеликий шанс – це не про мене. От якби не ця клята характеристика, то впевненості було б набагато більше. Звісно, я розуміла, що відмовити могли б і тоді, але то була б зовсім інша історія.

-  Все ж цікаво, чого це Вогнянич не вшанував нас сьогодні своєю присутністю? Кажуть такого ніколи не було раніше, щоб церемонія випуску пройшла без ректора, - задумливо розмірковувала вголос Селена.

– Може щось сталося?

Я криво посміхнулася на таке припущення, прожувала найсмачніше у всьому місті тістечко, і видала свою версію:

-  А може йому соромно нам у очі дивитися? Або його совість загризла – от прямо гризла-гризла, доки всього не з’їла? Хоча, вона б отруїлася напевно – у нього навіть луска має бути отруйною.

Ми обидві чудово розуміли, що я перебільшую – ректор  Деміан Брошар дійсно був на своєму місці. Після його приходу у академію на посаду ректора, сім років тому, вона розквітла, наче квітка у вправного садівника, і тепер вважалася найкращою у країні. Але я у цьому я теж нізащо не зізнаюся, принаймні зараз.

-  Здається, я обжерлася, - важко видихнула Селена і солодко потяглася. 

-  Казала тобі, що третє тістечко було зайвим, - засміялася я і запхала у рота останній шматочок, теж вже третього за рахунком смаколика.

-  Хто б казав! А сама чого вчасно не зупинилася?

-  Бо подругу не можна полишати у важку хвилину, - пояснила удавано повчальним тоном. – А от якщо ми зараз не поспішимо по домівках, то не тільки об’їмося, а ще й під дощ потрапимо. Та й стемніло вже.

Ніби на підтвердження моїх слів, з вулиці почулося відлуння грому. Небо затягли важкі, темні хмари, мов натякаючи перехожим, що час поспішати – наближалася гроза.