Розділ четвертий

Франческа

Вночі я заснула після опівночі. Хвилювання після приходу Ернеста змішалось з тим, що я взялась читати батькову книгу…

І була переконана, що знайшла спосіб.

Нащо мені потрібен зрадливий і трохи… Гаразд, не трохи, а таки добряче дурний наречений, який зовсім мене не цінує і робить цілковиті дурниці, здатен відмовитись від мене, просто почувши наказ своїх батьків, а потім ще й лізти через вікно вночі, якщо я можу просто повернути собі магію і знайти життєву мету в дечому іншому…

Ідея викликати Володаря Безодні і попросити магію в нього видавалась мені все більш привабливою. З кожною секундою, вчитуючись в рядки, я приходила до висновку, що це може виявитись справедливим обміном.

Але для початку, перш ніж пробувати добитись взаємності від бога, варто ще раз поговорити з Орельєном. Можливо, мені і не доведеться застосовувати такі…

Надзвичайні способи.

Тож я прокинулась раніше, ніж зазвичай, і вирушила на кухню. Себастьєн попереджав свого друга, аби той не їв у нас на кухні, напевне, бо вважав, що я можу щось йому підмішати? Однак я вирішила, що спочатку спробую по-хорошому.

Готувати я вміла добре. Батько любив смачно поїсти, а у нас в академії в їдальні готували не те щоб дуже добре. Їздити ж щодня тричі в місто не було жодної можливості, а в ректорському будиночку – хороша кухня…

Тож, коли мені виповнилось років сім-вісім, я вирішила, що кулінарія – мистецтво анітрохи не складніше, аніж зіллєваріння, і взялась творити.

Виходило добре, принаймні, на думку батька. Зазвичай готувала я саме для нього, і їла також. Себастьєн до нас майже не приходив…

Але то все через тата. Вони не надто добре ладнали.

На сніданок я вирішила приготувати свій фірмовий пиріг. Покрутилась на кухні, відкрила коробочку зі спеціями, додала всі потрібні… а тоді мимоволі наштовхнулась пальцями на порошки, які тато додавав до зіллів.

Так, тримати їх просто серед їжі було не надто правильно і не дуже безпечно, але де Бастіан Майє, а де загальні уявлення про безпечність…

Ясна річ, воно все лежало там, де це було зручно. Під рукою, так би мовити.

Я задумалась. Звісно, я не збиралась шкодити Орельєнові, але серед всіх інших порошків мені попався і той, що допомагав покращити настрій і зробити співрозмовника трішки більш відкритим… Щоб зговоритись було легше.

Може, використати його?

Але Себастьєн попереджав… Орельєн може перевірити…

Я вже майже запхала пакетик на місце, як раптом він випав з моїх рук і розсипався довкола, лягаючи на меблі легким шаром пилу. Я роздратовано чхнула, швиденько запакувала рештки порошку, запхала його на місце і взялась витирати стіл.

Тьєн, здається, правий. Треба провести ревізію на кухні і повикидати трошки зайвого, аж доки воно не стало небезпечним.

Проте в начинку нібито й не потрапило. Тож я швиденько домішала все, що треба було для пирога, сформувала його і запхала у розігріту маленьку магічну піч, яка, на щастя, не вимагала чарів від мене самої для свого використання.

Далі я взялась готувати морс. Пританцьовувала на кухні, намуркуючи собі під ніс пісні, і розмірковувала над усім. Цікаво, а що буде, якщо викликати Володаря Безодні та не погоджуватись на його умови? Ну, подумати, наприклад…

Маю ж я час на роздуми, хіба ні?

Навряд чи він ультимативно змушуватиме мене приймати його правила. Однак я не впевнена, що справді добре розбираюсь у настроях темних магів такої сили. Ну, і богів. Треба б Беллу спитати, як з ним спілкуватися…

Але вона мене відмовлятиме!

Глухий кут.

Думки так захопили мене, що я мало не забула про пиріг. Вже коли аромати розійшлись по всій кухні, витягнула його нарешті, поклала на столі і хотіла трішки остудити перед подачею, але де там… Магія не спрацювала.

Ясна річ. Бо вона заблокована.

– Запах неймовірний.

Я здригнулась.

– Умієш ти підкрадатись зі спини, ректоре на заміну, – буркнула невдоволено. – Як спалось? Більше студенти не прагнули зігрітись в твоїх обіймах? Хельга не приходила?

– Не приходила. Я ж, власне, до себе нікого і не кликав, – знизав плечима Орельєн. – А ти, Френні? Що це був за спраглий до любові кавалер?..

У мене мимоволі затремтіли руки. Ото всі вони, чоловіки, такі. Прийшов без дозволу, а тепер через нього Орельєн думає, що це я сама покликала… Ні. Мені зараз треба нормальна, хороша розмова, не відповідатиму уїдливо.

– Ми мали одружитись, – пояснила я. – Ернест, точніше, його батьки, вирішили, що мені нема чого поруч з ним робити. Напевне, дізнались, що я – донька того самого Бастіана Майє, якого зараз ловлять. Позавчора він зробив мені пропозицію, а вчора передумав та забрав обручку. Публічно.

Орельєн скривився.

– Звучить жахливо.

– Так, набагато гірше, аніж взагалі нічого не обіцяти, – легко погодилась я. – Це було дуже неприємно. І принизливо.