3 (1)

Франческа

Вікно до моєї кімнати не закривалось.

Категорично.

Точніше, зачинити його було можна, але варто тільки легенько смикнути, і віконна рама з тихим скрипом починала їхати вперед.

Зазвичай цю поломку вдавалось виправити за допомогою магії. Коли я хотіла, аби ніхто не смів до мене зазирнути, напускала довкола темряви, і сила відганяла зайвих гостей набагато надійніше, аніж будь-які засови.

Однак зараз магія з моїх пальців зриватись категорично відмовлялась.

Звісно, я спробувала її розбуркати. Сила, що спала десь глибоко в мені, навіть озивалась на поклик, гуділа всередині…

І категорично відмовлялась виливатись назовні. Скільки б я не застосовувала технік, не намагалась відшукати принаймні щілинку у щільній завісі, все марно.

Блокували магію старанно.

– Зараза! – зашипіла я, вдаряючи долонею по підвіконню. – Ну чому все так!

Хотілось плакати. Я всілась на підвіконня, схрестила руки на грудях і мовчки сердито дивилась вперед.

Це все з Ернестом абсолютно недоречно. Зовсім!

Звісно, ми – маги, тож дівоча честь не важить, як золото і як єдине, що жінка в принципі може запропонувати, аби вдало влаштуватись в житті. У мене є магія, вміння. Знання.

Була магія, до того моменту, доки хтось не наклав блокування на увесь рід моєї матері і не позбавив мене шансів послуговуватись силою.

Тепер рід Ернеста звелів йому відмовитись від мене – і він, як слухняний син, ясна річ, підкорився, навіть не задумався про те, що це може стати для мене смертельною образою. Не те щоб я могла аж так сильно його звинувачувати, ні. В діях хлопця простежувалась певна логіка.

Просто мені від неї було не легше.

Зараз я мала сконцентруватись на тому, щоб шукати щілинку і повернути свій дар. Не на любовних справах. А якщо він заявиться вночі…

Ернест неодноразово говорив, що я шалено йому подобаюсь. Можливо, він запропонує стосунки без одруження. Можливо, наполягатиме на них.

А я буду беззахисною.

Себастьєн – наслідок стосунків поза шлюбом. Я – також. І хоча брат у мене чудовий, а я взагалі незрівнянна вийшла, наше походження не додавало нам плюсів.

Я зовсім не хотіла повторити долю ані власної матері, ані Тьєнової. Тож до весілля нехай навіть не підходять.

І репутацію псувати мені також не потрібно.

Отже, я мала знайти спосіб уникнути спроб Ернеста заявитись до мене вночі, причому зробити це так, аби в нього не було жодного шансу сюди пробратися.

Але як?

Попросити Орельєна, щоб він наклав якесь заклинання на вікно? Можна, звісно, в крайньому випадку так і зроблю, а заодно розповім про те, що дівчині, яка звикла послуговуватись магією, небезпечно і дуже важко залишатися без свого дару, однак хотілося б впоратись самотужки.

До брата звернутись?

Це краще. Однак він розлютиться, коли взнає про Ернеста, і захоче обов’язково пояснити йому, що з дівчатами так чинити не можна.

А я б воліла обійтись без скандалу.

От якби тут був тато… він би зрозумів, що я не хочу і позбуватись назавжди Ернеста – бо якась тінь почуттів до нього ще жевріє в серці, – і зараз жодною взаємністю йому відповісти не можу. Тоді він би щось вигадав. В крайньому випадку, кімнатами б зі мною помінявся!

В нього вікно нормальне…

– Але ж ти, тату, не її обрав, а мене, – важко зітхнула я. – Чому ти так вчинив? Чому поїхав з цією… Цією жінкою?

Хай вона була мені матір’ю, але назвати її цим словом не повертався язик.

Я сумовито оглянула свою кімнату, ніби намагаючись видивитись тут якусь підказку на стінах, але ні. Взагалі, все було оформлено дуже лаконічно. На відміну від батька, я не любила багато декору, та й взагалі, намагалась тримати все в скромності.

Принаймні тут, у власному житлі.

А в нього хіба що бантики чорні по стінах не висіли. Тато, до речі, в дитинстві часто дозволяв мені гратися з усяким магічним в його кімнаті. І пофарбувати його улюблений скелет для демонстрації анатомії рожевою незмивною фарбою.

Так і стоїть в кутку...

– Точно! – видихнула я.

Нащо шукати якісь хитрощі, якщо можна просто помінятись кімнатами і сказати Орельєнові, що ректорська спальня – тут?