1 (4)

Від почутого у мене потемніло в очах.

Мій батько робив в житті багато дурного, нехорошого, дивного. Навіть бога в цей світ викликати намагався, причому робив це… в своєму стилі, так, що краще б взагалі нічого не займав. Проте була в його житті одна найвагоміша, на мій погляд, помилка.

Він зв’язався з моєю матір’ю.

Якщо Бастіана Майє можна було назвати безвідповідальним, то Матильду Грато – як мінімум жорстокою. Вона добре розуміла наслідки своїх дій, але все одно робила те, що хотіла, чим би воно в результаті не закінчувалось. Маму мало хвилювало те, що вона наражала звичайних людей на небезпеку. Та навіть своїх близьких!

Моє народження стало наслідком необережності. Одружуватись батько не збирався, але погодився взяти участь у вихованні. Мама, звісно, в боргу не лишилась. Коли мені виповнилось два, вона принесла мене до тата, вручила йому в руки і сказала, що за виховання тепер відповідає тільки він, а Матильді Грато пора повертатись у велику магію.

І зникла.

З того моменту вона навідувалась до мене кілька разів, і жодного разу це не були приємні відвідини. На своє десятиріччя я сказала їй, що більше бачити ніколи не хочу, і на цьому спроби грати роль якщо не хорошої, то принаймні стерпної матері припинилися.

Якщо вона приїхала, то це точно не до добра.

А якщо зникла разом з батьком, серйозний привід хвилюватися.

Це розуміли всі в кімнаті, навіть Рен, Себастьєнів фамільяр. Звісно, я мала сумніви стосовно усвідомленості тієї повновидої жіночки, але її все одно виставили за двері і зачинили їх зсередини.

– Блокування магії? – перепитала я, коли Себастьєн всадовив мене на диван, а кіт заліз на руки, аби я заспокоювалась, перебираючи його шерсть.

– Так. Скоріше за все, максимальна формула просто впливає і на спадкоємців роду, тож твої сили, як єдиної доньки, теж потрапили під обмеження.

В голові уже закрутились коліщатка. Скоріше за все, про злочин матері, що б вона там не накоїла, дізнався і Ернест, а точніше – його родина.

Якщо слідчі не намагались тримати це в секреті – а вони рідко успішні в тій справі! – то, ясна річ, давно вже кожна собака знає, що на сімейство Майє впало чергове випробування. Звісно, ті пихаті аристократи, Дорнени, вирішили, що я не потрібна їх синові, і звеліли відкликати пропозицію.

А він, той, що присягався, що між нами ніхто не встане, бо він готовий з цілим світом боротися, звісно, одразу ж послухав своїх батьків.

Паразит. Ну я йому ще дам!

Але для початку треба розібратися з магією.

– Наскільки я розумію, це побічний ефект? Те, що мене зачепило? – діловито поцікавилась я.

Орельєн кивнув.

– Так, звісно. Стосовно Франчески Майє у слідства нема жодних претензій. Та я, власне, навіть забув, що ти вже повнолітня.

Бачу я, як він забув, так очима і пожирає. Ну звісно, він мене майже не запам’ятав, а я, чого там брехати, красива. Ось і роздивляється. Він теж нічого. Тільки магію нехай мені поверне, і я готова його розцілувати, якщо захоче.

Ну, гаразд, я розігналась. Поцілую. Один раз. У щоку.

– Тож, – провадила я далі, – за логікою, можна змінити заклинання так, щоб воно перестало обмежувати мій дар? Правильно ж?

– А ось з цим, – кашлянув Рел, – є проблеми. Для того, щоб змінити заклинання, треба вигадати нове…

– Я зачекаю.

– Зняти старе і накласти нове. Матильда може за ті кілька годин зробити багато чого лихого. У мене нема права так ризикувати. Тож, доки її не спіймають, доведеться потерпіти без магії.

– Але ж у Френні навчання, – нагадав Себастьєн. – Не може моя сестра просто так лишитись без дару.

– Вигадаємо щось, – Орельєн знизав плечима. – Зрештою, я ж ректор, хоч і на заміну. Дам їй академку, нехай дівчина відпочине, доки ловимо її матір та шукаємо батька. Про ректорство, до речі… Я б не хотів цього робити, але статут академії більш ніж однозначний, і я повинен проживати у ректорському будиночку. Очевидно, Франческа, як донька Бастіана, теж там жила?..

– Ну це ж будинок. В окремій кімнаті, – кивнула я.

– Я, звісно, не виганяю, – кахикнув Рел. – Коли вже мова про окрему кімнату. Але навряд чи Франческа захоче перебувати зі мною під одним дахом.

Отже, в мене ще й житло відбирають. І говорять в третій особі, хоч я у них під носом сиджу.

– Френні може побути у мене, – запропонував Себастьєн. – У нас з Беллою є вільна кімната для неї завжди.

Орельєн закивав.

– Так, звісно… Франческа може обирати зручний для неї варіант, але я не сумніваюсь в тому, що вона…

Я ж задумалась. Не сумнівається? Еге ж, думає, що легко мене здихається. Однак треба тримати руку на пульсі.

– Я залишаюсь в старій кімнаті, – випалила я. – Не образить ж мене новий ректор.

Він тільки кахикнув. Сам же сказав, що я можу обирати будь-який зручний варіант. А що може бути зручніше, аніж постійно тримати руку на пульсі, стежити за розслідуванням? Може, легше буде переконати цього паразита, що мені треба повернути мою магію.