Глава 83. Правда, яку більше не сховати

На пожовклому аркуші був надрукований лише один рядок:

вулиця Лісова, 17.

Макар зблід.

— Не може бути…

Ігор нахилився ближче.

— Ти знаєш це місце?

Макар повільно кивнув.

— Це старий будинок мого батька.

У кабінеті запала тиша.

Дмитро заплющив очі.

— Отже, він усе-таки здогадався…

— Про що? — різко запитав Макар.

— Андрій купив той будинок незадовго до своєї смерті. Офіційно — як дачу. Насправді ж… це було сховище.

— Для Софії?

— Так.

Макар важко видихнув.

Усі ці роки правда була ближче, ніж він міг уявити.

Через сорок хвилин три поліцейські автомобілі зупинилися біля старого будинку.

Дощ уже скінчився.

Мокре листя блищало у світлі ліхтарів.

Будинок виглядав покинутим.

Вибиті шибки.

Потріскана фарба.

Зарослий двір.

Та Макар одразу зрозумів — це лише маскування.

Хтось доглядав за цим місцем.

— Обережно, — тихо сказав слідчий. — Якщо він тут, може бути озброєний.

Макар лише кивнув.

Його думки були про інше.

Якщо Софія справді жива…

То ця історія нарешті закінчиться.

Двері відчинилися майже беззвучно.

Усередині було темно.

Поліцейські повільно просувалися кімнатами.

Порожньо.

Кухня.

Вітальня.

Спальня.

Нікого.

— Чисто! — пролунало з другого поверху.

Макар уже подумав, що вони запізнилися.

Але раптом почув тихий звук.

Наче хтось зачинив двері.

Він обернувся.

У кінці коридору стояла стара книжкова шафа.

Саме звідти долинув шум.

— Тут!

Разом із Сергієм вони відсунули важку шафу.

За нею виявилися вузькі дерев'яні двері.

Макар натиснув на ручку.

Замкнено.

Поліцейський вибив двері одним ударом.

За ними були вузькі сходи вниз.

Ще один підвал.

Але зовсім не схожий на той, де утримували Вікторію.

Тут було тепло.

Чисто.

Стояли книжкові полиці.

Старий диван.

Лампа.

І невеликий стіл.

На дивані сиділа жінка років тридцяти.

Вона читала книгу.

Почувши шум, повільно підвела голову.

Її очі наповнилися страхом.

— Хто ви?..

Макар зробив крок уперед.

— Ви Софія Бойко?

Жінка мовчала.

Потім тихо відповіла:

— Так…

— Не бійтеся.

Ми прийшли допомогти.

Вона уважно подивилася на нього.

— Ви… син Андрія?

Макар здивовано кивнув.

— Ви схожі на нього.

Її очі наповнилися сльозами.

— Він урятував мені життя…

Через годину Софія вже давала свідчення.

Вона говорила спокійно.

Без істерики.

Наче багато років чекала саме цієї миті.

Вона розповіла про підроблені документи.

Про погрози.

Про людей, які зникали після того, як намагалися сказати правду.

І назвала ім'я людини, яка всім керувала.

Слідчий мовчки записував кожне слово.

Коли допит закінчився, він закрив теку.

— Цього достатньо.

Макар подивився на нього.

— Ви впевнені?

— Абсолютно.

Тепер у нас є і документи, і живий свідок.

Йому більше нікуди тікати.

Тієї ж ночі по всій країні почалися затримання.

Поліція одночасно провела десятки обшуків.

Були вилучені сервери.

Архіви.

Гроші.

Печатки.

Багато людей, які роками почувалися недоторканними, один за одним опинилися в кайданках.

Але головний організатор усе ще залишався на свободі.

Вікторія сиділа біля вікна лікарняної палати.

Плече вже майже не боліло.

До палати тихо зайшов Макар.

У руках він тримав два паперові стаканчики з кавою.

— Лікар сказав, що тобі вже можна трохи ходити.

Вона усміхнулася.

— А тобі сказали менше хвилюватися?

— Не допомогло.

Вона тихо засміялася.

Макар сів поруч.

Деякий час вони мовчали.

Потім він обережно взяв її за руку.

— Знаєш…

— Що?

— Коли я подумав, що можу тебе втратити…

Він замовк.

— Я зрозумів, що більше не хочу мовчати.

Вікторія дивилася йому просто в очі.

— Я теж.

— Після всього, що сталося…

Він усміхнувся.

— Якщо ти ще не передумала…

— Не передумала.

— Тоді, коли все закінчиться…

Вона вже знала, що він хоче сказати.

— Я чекатиму.

Макар нахилився й ніжно поцілував її в чоло.

У цей момент його телефон різко задзвонив.

На екрані висвітився номер слідчого.

Макар одразу відповів.

— Слухаю.

За кілька секунд усмішка зникла з його обличчя.

— Що сталося?

Голос у слухавці був напруженим.

— Ми знайшли його.

— Де?

— Він сам прийшов.

— Куди?

— До університету.

Макар різко підвівся.

— Навіщо?

У відповідь пролунала лише одна фраза:

— Каже, що хоче закінчити те, що почав багато років тому.