Ректор на умовах кохання

Глава 69. Склад №17

Автомобіль різко рушив із місця. Попереду їхала ніч. І, можливо, єдиний шанс урятувати Вікторію.

Макар не відривав погляду від дороги.

На екрані планшета світилася карта.

Червона позначка мерехтіла на околиці міста.

Склад №17.

— Наскільки точні координати? — запитав він.

Ігор швидко перевірив дані.

— Якщо телефон не використовували як приманку, похибка — не більше двадцяти метрів.

Сергій, який сидів позаду, задумливо промовив:

— Занадто легко.

Макар кивнув.

— Я теж так думаю.

Він добре знав своїх супротивників.

Після всього, що сталося, вони не залишили б такий слід випадково.

Але іншого вибору в нього не було.

Тим часом Вікторія сиділа в напівтемному приміщенні.

Її руки вже не були прикуті.

Хтось навмисно звільнив їх.

Поруч стояла пляшка води та невеликий ліхтарик.

«Чому?» — промайнуло в її голові.

Якщо вони хотіли втримати її, навіщо дали можливість рухатися?

Вона повільно підвелася.

Двері були зачинені.

Вікна — закриті металевими ґратами.

Та, уважно оглянувши кімнату, вона помітила дещо дивне.

У дальньому кутку підлога була вкрита свіжими слідами пилу, ніби важку шафу нещодавно відсунули.

Вікторія присвітила ліхтариком.

За шафою виднівся вузький прохід.

Її серце забилося швидше.

«Це пастка... чи шанс?»

Вона зробила крок уперед.

Автомобіль зупинився за двісті метрів від складу.

Будівля виглядала покинутою.

Жодного світла.

Жодного руху.

— Діємо обережно, — тихо сказав Макар.

Усі троє рушили вперед.

Склад був відчинений.

Усередині — порожньо.

Лише старі дерев'яні ящики, іржаві стелажі та запах сирості.

— Нікого, — прошепотів Сергій.

Макар повільно оглянув приміщення.

Його увагу привернув маленький аркуш паперу, приклеєний до металевої колони.

Він зірвав його.

На аркуші було написано лише два слова:

«Майже встиг.»

І нижче — стрілка, намальована чорним маркером.

Вона вказувала на непримітні двері в задній частині складу.

Макар повільно відчинив їх.

За дверима були вузькі сходи, що вели під землю.

Знизу долинав слабкий промінь світла.

Він переглянувся з Ігорем.

— Вона там, — тихо сказав Макар.

І, не знаючи, що чекає попереду, вони почали спускатися вниз.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше