Глава 68. План "Б"

Будівлю накрила темрява.

Пролунав різкий звук аварійної сигналізації.

Макар інстинктивно відступив убік, ховаючись за старою бетонною колоною.

— Макаре! — почувся голос Ігоря в навушнику. — Не рухайся. Ми відключили електрику. Це дасть нам кілька хвилин.

Сивий чоловік більше не посміхався.

— Я знав, що ти не послухаєшся, — холодно промовив він у темряву. — Але ти все одно запізнився.

— Де Вікторія? — голос Макара луною прокотився порожнім вокзалом.

У відповідь пролунав лише короткий сміх.

— Вона вже не тут.

Макар відчув, як усередині все стислося.

— Брешеш.

— Хочеш перевірити?

З іншого кінця залу на підлогу ковзнув мобільний телефон.

Екран світився.

Макар обережно підняв його.

На дисплеї автоматично відтворилося відео.

Вікторія сиділа на металевому стільці.

Вона була налякана, але не зламана.

— Макаре Сергійовичу... — тихо промовила вона. — Не віддавайте їм зошит.

Запис урвався.

Лише кілька секунд.

Але цього вистачило.

Він зрозумів головне.

Вона жива.

— Бачиш? — озвався незнайомець. — Поки що з нею все гаразд.

— Що вам потрібно?

— Синій зошит.

— Чому він такий важливий?

Чоловік ненадовго замовк.

— Бо в ньому є ім'я людини, яку не повинен дізнатися ніхто.

У цей момент у навушнику знову почувся голос Ігоря.

— Макаре, ми знайшли дещо цікаве. Телефон, який тобі кинули, щойно передав координати.

— Точні?

— Майже. Вони не тут. Це покинутий склад на околиці міста.

Макар ледь помітно кивнув.

Тепер він зрозумів.

Вокзал був лише відволікаючим маневром.

Поки він їхав сюди, справжню заручницю тримали зовсім в іншому місці.

Він повільно підняв очі на сивого чоловіка.

— Дякую.

Той насупився.

— За що?

— За те, що сам показав мені, де її шукати.

На мить на обличчі незнайомця з'явилося здивування.

Він зрозумів свою помилку надто пізно.

Макар різко розвернувся й кинувся до службового виходу.

Поки сивий чоловік наказував своїм людям перекрити виходи, Макар уже був надворі.

Біля будівлі на нього чекали Ігор і Сергій.

— Координати підтвердилися, — швидко сказав Ігор. — Якщо вирушимо зараз, у нас є шанс випередити їх.

Макар міцно стиснув телефон із відеозаписом Вікторії.

— Тоді не гаймо жодної хвилини.

Автомобіль різко рушив із місця.

Попереду їхала ніч.

І, можливо, єдиний шанс урятувати Вікторію.