Глава 59. Ластівка

Макар повільно перевів погляд на Ігоря.

— Ти впевнений?

— Абсолютно.

Ігор намагався пригадати кожну дрібницю.

— Я бачив його сьогодні вранці, коли вона прибрала волосся за вухо.

Вікторія задумливо подивилася на лист.

— Але ваш батько написав, що ця людина допоможе вам.

— Саме це мене й насторожує, — відповів Макар. — Після всього, що сталося, я вже не знаю, кому можна довіряти.

Він ще раз перечитав рядки листа.

«Не шукай відповіді в минулому — вона поруч із тобою».

Ці слова не виходили в нього з голови.

Наступного ранку Макар прийшов до університету раніше, ніж зазвичай.

Коридори були майже порожні.

Біля приймальні сиділа нова секретарка.

Побачивши ректора, вона тепло усміхнулася.

— Доброго ранку, Макаре Сергійовичу.

— Доброго.

Він уважно подивився на неї.

Сьогодні її волосся було зібране у високий хвіст.

Під лівим вухом справді виднілося маленьке татуювання у вигляді ластівки.

Ігор не помилився.

— Маріє, можна вас на хвилину до кабінету?

Вона трохи здивувалася.

— Звичайно.

Зачинивши двері, Макар запропонував їй сісти.

Марія помітно хвилювалася.

— Я щось зробила не так?

— Ні.

Макар кілька секунд мовчав.

Потім несподівано запитав:

— Звідки у вас татуювання ластівки?

Дівчина завмерла.

Усмішка зникла з її обличчя.

— Хто вам про нього сказав?

— Це зараз неважливо.

Вона важко зітхнула.

— Я знала, що колись цей день настане.

Макар насторожився.

— Про що ви?

Марія підвела на нього очі.

— Перед смертю ваш батько врятував життя моєму татові.

У кабінеті стало тихо.

— Ви знали мого батька?

— Ні.

Вона похитала головою.

— Але мій тато знав.

Марія відкрила сумку й дістала невеликий шкіряний блокнот.

— Він наказав передати це тільки вам.

Макар обережно взяв блокнот.

На першій сторінці було написано:

«Якщо це читає Макар, значить, мене теж уже немає серед живих».

Макар повільно сів у крісло.

Ще один лист.

Ще одна таємниця.

Саме в цю мить у двері хтось голосно постукав.

Не чекаючи відповіді, до кабінету вбігла Вікторія.

Вона була бліда, а в очах читався страх.

— Макаре Сергійовичу...

Вона важко дихала.

— У дворі університету...

— Що сталося?

— Там знайшли автомобіль.

Макар різко підвівся.

— І що?

Вікторія ледве вимовила наступні слова:

— Це той самий чорний позашляховик, на якому втекли нападники.

І він стоїть просто перед головним входом.

А на лобовому склі великими літерами написано:

«Час закінчується».