Глава 56. Операція

У кабінеті запала тиша.

Вікторія уважно дивилася на Макара.

— Це небезпечно.

— Знаю.

— А якщо вони зрозуміють, що це пастка?

Макар підійшов до вікна.

Декілька секунд він мовчки дивився на студентів, які поспішали подвір'ям університету.

— Тоді план доведеться змінити на місці.

— Мені не подобається ця ідея, — тихо сказала Вікторія.

Він обернувся.

— Мені теж.

Його голос звучав незвично м'яко.

— Але якщо ми лише оборонятимемося, вони й далі диктуватимуть правила.

За годину в кабінеті вже зібралися Ігор, начальник охорони Сергій та двоє оперативників.

На столі лежав план старої міської бібліотеки.

— Вхід тут, — Сергій показав на схему. — Є ще чорний вихід і службовий коридор.

Ігор уважно розглядав креслення.

— Якщо вони готували це місце заздалегідь, можуть знати його краще за нас.

Макар кивнув.

— Саме тому ми не заходитимемо всередину всі разом.

Він подивився на Вікторію.

— Ти зайдеш до холу. Але тільки після того, як ми займемо свої позиції.

— І якщо щось піде не так?

— Одразу вимовиш кодову фразу.

Вона здивовано звела брови.

— Яку?

Макар на мить замислився.

— «Потрібна інша книга».

Ігор ледь усміхнувся.

— Для бібліотеки звучить цілком природно.

Напруження в кімнаті трохи спало.

О 17:45 біля старої бібліотеки вже майже не було людей.

Будівля виглядала покинутою.

Потемнілі колони, високі вікна й старий годинник над входом створювали дивне відчуття.

Вікторія глибоко вдихнула.

Макар підійшов ближче.

— Якщо передумаєш, ми все скасуємо.

Вона похитала головою.

— Ні.

Потім тихо додала:

— Я довіряю тобі.

Ці слова прозвучали настільки щиро, що Макар на мить забув про все інше.

— Дякую.

Він ледве стримав бажання взяти її за руку.

Натомість лише коротко кивнув.

— Ми поруч.

Рівно о шостій вечора Вікторія піднялася сходами й відчинила важкі дерев'яні двері бібліотеки.

Усередині панувала майже повна тиша.

За старою стійкою сиділа літня бібліотекарка.

Вона привітно усміхнулася.

— Чим можу допомогти?

Вікторія розгубилася.

Повідомлення не містило жодних інструкцій.

Вона зробила кілька кроків між високими стелажами.

Раптом телефон тихо завібрував.

Нове повідомлення.

«Піднімися на другий поверх. Архівна зала.»

Вона непомітно торкнулася навушника.

— Я йду нагору.

Голос Макара одразу пролунав у неї у вусі:

— Ми тебе бачимо. Не хвилюйся.

Вона повільно піднялася старими сходами.

Архівна зала була майже порожньою.

Лише біля вікна стояв чоловік у темному пальті.

Він не обертався.

— Я знав, що ти прийдеш, Вікторіє.

Його голос був незнайомим.

Вона зупинилася.

— Хто ви?

Чоловік повільно повернувся.

І саме в цю мить Макар, який спостерігав за всім через камеру оперативників, різко зблід.

— Ні...

Ігор здивовано подивився на нього.

— Ви його знаєте?

Макар не відводив погляду від екрана.

— Це...

Його голос зірвався.

— Це людина, яка двадцять років тому була на похороні мого батька.

І в ту ж секунду зв'язок із Вікторією обірвався.