Глава 53. Голос із минулого

Макар миттєво підвівся.

— Усі залишайтеся тут.

Він зробив кілька кроків до дверей, але Вікторія схопила його за руку.

— Не йдіть сам.

Її голос був тихим, але сповненим тривоги.

Макар подивився на її долоню, що міцно стискала його руку.

— Я швидко.

Вона неохоче відпустила його.

Він відчинив двері.

Коридор був занурений в темряву.

Лише аварійні лампи мерехтіли червоним світлом.

— Є хтось? — голосно запитав Макар.

У відповідь — тиша.

Він повільно рушив уперед.

Кроки стихли.

Наче людина, яка щойно була тут, безслідно зникла.

За кілька метрів на підлозі щось блиснуло.

Макар нахилився.

Це був невеликий металевий жетон.

На одному боці була викарбувана знайома змія, що обвивала кинджал.

Та сама емблема, яку він бачив на татуюванні одного з нападників.

На іншому боці — цифра 7.

— Що це означає?..

У кабінеті Ігор намагався знову ввімкнути ноутбук.

— Дивно...

— Що сталося? — запитала Вікторія.

— Акумулятор був майже повний. Він не міг просто вимкнутися.

Раптом екран блимнув.

Ноутбук ожив.

На ньому автоматично відкрився той самий відеозапис.

Голос батька Макара знову наповнив кабінет.

— Якщо ти зараз дивишся це відео, значить, небезпека вже поруч...

Усі завмерли.

— Я не знаю, кому ти довіряєш зараз. Але пам'ятай одне: ворог не завжди носить маску.

Запис на мить засніжив.

Потім продовжився.

— Якщо поруч із тобою буде людина, яка готова ризикувати собою заради тебе... не відштовхуй її.

Вікторія опустила очі.

Вона відчула, як до горла підступив клубок.

Макар саме повернувся до кабінету.

Він почув лише останню фразу.

І завмер.

Його батько ніби говорив просто до нього.

— Бо саме ця людина одного дня врятує тобі життя.

Запис обірвався.

Цього разу остаточно.

У кабінеті стояла така тиша, що було чути лише шум дощу за вікном.

Макар повільно підійшов до ноутбука.

— Це ще не все відео.

Ігор насупився.

— Чому ви так вирішили?

— Бо файл триває двадцять хвилин.

Він показав на екран.

— А ми побачили лише трохи більше двох.

Усі переглянулися.

Наче хтось навмисно перервав запис.

У цей момент на телефон Ігоря прийшло повідомлення від кіберполіції.

Він швидко прочитав його й зблід.

— У нас проблема.

— Яка? — одночасно запитали Макар і Вікторія.

— Хтось щойно віддалено отримав доступ до флешки...

— Це неможливо.

— Було б неможливо... якби цей пристрій не містив прихований модуль передачі даних.

Макар повільно стиснув кулаки.

Отже, навіть через двадцять чотири роки хтось продовжував стежити за спадщиною його батька.

І тепер вони знали, що флешка вже знайдена.