Глава 52. У темряві

— Стійте! — вигукнув він, інстинктивно кинувшись уперед.

У відповідь почувся лише глухий удар і звук кроків, що швидко віддалялися вузьким коридором.

— Ліхтарі! Швидше! — крикнув один із рятувальників.

За кілька секунд темряву прорізали кілька яскравих променів.

— Макаре Сергійовичу! Ви цілі? — схвильовано запитала Вікторія, підбігаючи до нього.

— Так... А ти?

Вона кивнула.

— Я в порядку.

Макар швидко оглянув підлогу.

Конверт зник.

Але флешка все ще лежала у відкритому металевому футлярі.

— Заберіть її! — звернувся він до оперативника.

Той обережно поклав знахідку до спеціального пакета.

— Не торкайтеся голими руками.

У цей момент із дальнього кінця підвалу почувся гуркіт.

Поліцейські кинулися туди.

За хвилину один із них повернувся.

— Там є запасний вихід.

— І?

— Двері відчинені. Нападник утік.

Макар із роздратуванням ударив кулаком по металевих дверях сховища.

— Він був за кілька метрів від нас...

Коли всі нарешті вийшли з підвалу, над будівлею вже здіймався лише легкий дим.

Пожежу остаточно загасили.

Начальник слідчої групи підійшов до Макара.

— Нам потрібно перевірити флешку.

Макар мовчав.

Перед очима стояв напис на конверті:

«Не довіряй поліції.»

Вікторія ніби відчула його сумніви.

— Ви про щось думаєте?

Він подивився на неї.

— Якщо мій батько справді залишив це повідомлення... значить, він мав причину написати саме так.

— Думаєте, серед поліції є людина, яка працює на них?

— Поки що я не знаю, кому можна довіряти.

Повернувшись до університету, вони зайшли до кабінету ректора.

Флешку поклали на стіл.

Ігор уже чекав на них із ноутбуком.

— Спробуємо?

Макар повільно кивнув.

Ігор вставив флешку в комп'ютер.

На екрані з'явилася лише одна папка.

«Для Макара».

— Відкривай, — тихо сказав Макар.

Ігор клацнув мишкою.

На екрані з'явився єдиний відеофайл.

Дата створення — двадцять чотири роки тому.

У кабінеті запанувала тиша.

Макар натиснув кнопку відтворення.

Екран на мить став чорним.

Потім з'явилося зображення.

Чоловік років сорока сидів за письмовим столом.

Якість запису була поганою, але сумнівів не залишалося.

Це був батько Макара.

Він подивився просто в камеру й тихо промовив:

— Якщо ти бачиш цей запис... значить, я вже не зміг повернутися до тебе, сину...

Макар відчув, як завмерло серце.

Вікторія обережно стиснула його руку.

І саме в цю мить екран різко згас.

Ноутбук вимкнувся.

У всій будівлі університету одночасно зникла електрика.

А в темному коридорі за дверима кабінету пролунав звук чиїхось повільних кроків.