Глава 51. Пожежа

Макар різко підвів голову.

— Машину!

Оперативники навіть не перепитували.

За хвилину кілька автомобілів уже виїхали з території університету.

Сирени поліцейських машин розривали вечірню тишу.

Вікторія сиділа поруч із Макаром.

Вона мовчала.

Її погляд був прикутий до дороги.

— Думаєте, ще не пізно? — тихо запитала вона.

Макар міцніше стиснув кермо.

— Я не знаю.

Він чесно відповів уперше за довгий час.

— Але ми мусимо спробувати.

Будівлю старого банку було видно ще за кілька кварталів.

Над дахом здіймався густий чорний дим.

Пожежники вже працювали.

Навколо стояли машини поліції та швидкої допомоги.

Макар вискочив із автомобіля.

— Хто керує операцією?

До нього підійшов командир рятувальників.

— Усередині досі є осередки займання.

— Підвал уцілів?

Чоловік похитав головою.

— Поки що не знаємо. Вхід засипаний уламками.

— Там можуть бути важливі докази.

Командир уважно подивився на нього.

— Поки не загасимо вогонь, нікого всередину не пустимо.

Макар розумів, що сперечатися марно.

Минуло майже сорок хвилин.

Полум'я вдалося локалізувати.

Один із рятувальників підійшов до командира.

— Спуск у підвал відкритий.

Макар одразу зробив крок уперед.

— Я йду з вами.

— Це небезпечно.

— Там можуть бути докази, через які загинули люди.

Командир кілька секунд мовчав.

Потім коротко кивнув.

— Тільки разом із нами.

Підвал зустрів їх запахом диму, сирості та обгорілого дерева.

Ліхтарі виривали з темряви старі металеві двері сховищ.

На кожних були вибиті номери.

П'ять.

Сім.

Дев'ять.

Одинадцять...

— Ось.

Ліхтар освітив двері з цифрою 12.

Макар завмер.

Замок був зламаний.

Двері прочинені.

— Хтось уже був тут, — тихо сказав один із поліцейських.

Макар повільно відчинив їх.

Усередині було майже порожньо.

На підлозі лежали попіл, уламки дерев'яної скриньки та обгорілі папери.

Він опустився навпочіпки.

«Запізнилися...»

Раптом Вікторія, яка стояла біля входу, помітила щось під шаром попелу.

— Зачекайте.

Вона обережно присвітила ліхтариком.

— Тут щось є.

Оперативник у рукавичках відгорнув попіл.

Під ним лежав невеликий металевий футляр.

На диво, майже неушкоджений.

— Відкривайте, — тихо сказав Макар.

Кришка зі скрипом піддалася.

Усередині лежали лише два предмети.

Стара флешка.

І пожовклий конверт.

На конверті рівним почерком було написано:

«Відкрити тільки Макару. Не довіряй поліції.»

Усі мовчки переглянулися.

Один із оперативників насупився.

— Це вже дуже дивно.

Макар обережно взяв конверт до рук.

Саме в цю мить десь угорі пролунав глухий вибух.

Стеля здригнулася.

Зверху посипалися уламки бетону.

— Усім виходити! — закричав рятувальник.

Світло в підвалі згасло.

І в повній темряві хтось із силою вихопив конверт із рук Макара.