Глава 46. Таємниця минулого

Він повільно заблокував екран телефона.

Підняв очі на Вікторію.

На мить йому захотілося сказати, що все гаразд.

Що це лише чиясь чергова провокація.

Але він більше не міг приховувати від неї правду.

— Мені щойно надіслали повідомлення, — тихо сказав він.

— Від кого?

— Не знаю. Номер прихований.

Вікторія уважно дивилася на нього.

— Що було написано?

Макар на кілька секунд замовк.

— Щоб я запитав у матері... ким насправді був мій батько.

Вікторія здивовано насупилася.

— Це жахливо...

— Так.

Він гірко всміхнувся.

— Бо я був упевнений, що знаю про нього все.

За кілька хвилин вони залишили територію ботанічного саду.

Макар особисто відвіз Вікторію додому.

Біля будинку вже чергував поліцейський автомобіль.

— Виходить, тепер у мене справжня охорона, — намагалася пожартувати Вікторія.

Макар ледь усміхнувся.

— І я б дуже хотів, щоб вона вам ніколи не знадобилася.

Вона подивилася на нього.

— А ви?

— Я зараз поїду до матері.

— Уже?

— Так.

Він не міг чекати до ранку.

Повідомлення не давало йому спокою.

Перед тим як Вікторія зачинила дверцята автомобіля, вона тихо сказала:

— Будь ласка... будьте обережні.

Макар зустрівся з нею поглядом.

— Обіцяю.

Будинок його матері стояв на околиці міста.

Світло на кухні ще горіло.

Коли жінка відчинила двері, на її обличчі одразу з'явилося здивування.

— Макаре? Уже майже одинадцята.

— Мамо... нам треба поговорити.

Вона мовчки запросила його до будинку.

— Щось сталося?

Він довго не наважувався почати.

Потім дістав телефон і показав повідомлення.

Жінка прочитала його.

Її руки затремтіли.

Макар це помітив.

— Ти знаєш, про що йдеться.

Це було не запитання.

Вона повільно сіла на стілець.

Запала довга тиша.

— Я все життя хотіла захистити тебе від цього, — тихо промовила вона.

У Макара завмерло серце.

— Від чого?

Жінка підвела на нього втомлені очі.

— Твій батько не загинув у звичайній автомобільній аварії.

Макар відчув, як у грудях усе стислося.

— Що?..

— Це була не випадковість.

— Тоді що сталося?

Мати заплющила очі.

— Він працював над справою, яка могла зруйнувати дуже впливових людей.

— Якою справою?

— Він збирав докази проти великої злочинної мережі.

Макар мовчав.

Кожне її слово перевертало його життя.

— Перед смертю він сказав мені одну фразу.

Вона ледь стримувала сльози.

— «Якщо зі мною щось станеться, бережи нашого сина. Одного дня вони прийдуть і за ним».

Макар повільно опустив голову.

Саме тепер усе починало складатися в єдину картину.

Погрози.

Стеження.

Напади.

Вони почалися не через університет.

Не через нього і Вікторію.

Це було значно давніше.

У цей самий час Вікторія сиділа біля вікна своєї квартири.

Вона дивилася на поліцейський автомобіль, що стояв унизу.

Телефон тихо завібрував.

Повідомлення було від Лізи:

«Ти вдома? Як ти?»

Вікторія вже хотіла відповісти.

Та раптом світло в квартирі згасло.

Усе занурилося в темряву.

За вікном поліцейська машина ще стояла.

Але за спиною Вікторії тихо клацнув дверний замок.

Наче хтось дуже повільно відчинив двері квартири...