Глава 45. План "Спадщина"

Макар ще раз уважно перечитав повідомлення на екрані телефона.

«План "Ректор" провалено. Переходимо до плану "Спадщина".»

Криміналіст обережно забрав телефон у пакет для речових доказів.

— Наші фахівці спробують відновити видалені дані, — сказав він. — Можливо, знайдемо контакти або листування.

— Повідомте мене одразу, щойно буде хоч якась інформація.

— Обов'язково.

Макар кивнув і провів поглядом криміналіста.

У голові крутилися десятки запитань.

«Якщо "Ректор" стосувався мене... то що означає "Спадщина"?»

Поліцейські завершували огляд місця події.

Територію оранжереї поступово залишали службові автомобілі.

Вікторія стояла біля виходу, загорнувшись у плед, який їй дали медики.

Фізично вона не постраждала.

Та руки все ще тремтіли.

Макар підійшов до неї.

— Як почуваєтеся?

Вона спробувала усміхнутися.

— Уже краще.

Він одразу зрозумів, що це неправда.

— Лікар пропонував відвезти вас до лікарні.

— Не хочу.

— Чому?

— Я просто хочу, щоб цей день закінчився.

Її голос був тихим і виснаженим.

Макар на мить заплющив очі.

— Добре. Але сьогодні ви не залишитесь одна.

Вікторія здивовано підняла голову.

— Що ви маєте на увазі?

— Поліція організує охорону біля вашого будинку. І я теж буду поруч, доки не переконаюся, що ви в безпеці.

Її серце забилося швидше.

Вона хотіла заперечити.

Сказати, що не хоче бути для нього тягарем.

Але після всього, що сталося, сил сперечатися вже не було.

Вона лише тихо промовила:

— Дякую...

Неподалік від них поліцейські виводили Олену.

Вона не була в кайданках, але поруч із нею постійно перебували двоє оперативників.

Проходячи повз Макара, вона зупинилася.

— Можна хвилину?

Оперативник кивнув.

Макар підійшов ближче.

Олена подивилася йому просто в очі.

— Я знаю, що ти мені не довіряєш.

— Після всього, що сталося, це не дивно.

Вона сумно всміхнулася.

— Але є одна річ, яку ти маєш знати.

Макар мовчки чекав.

— План «Спадщина»... я вже колись чула цю назву.

Він насторожився.

— Де?

— Кілька місяців тому. Один із тих чоловіків сказав, що цей план використають лише тоді, коли не вдасться зламати тебе.

— І що він означає?

Олена повільно похитала головою.

— Я не знаю.

Вона зробила паузу.

— Але пам'ятаю ще одну фразу.

— Яку?

Олена тихо прошепотіла:

— «Він сам віддасть нам усе, коли дізнається правду про батька».

Макар завмер.

— Про... мого батька?

Олена лише кивнула.

Саме в цю мить у його телефоні пролунав сигнал нового повідомлення.

Номер був невідомий.

Він відкрив його.

Усередині був лише один рядок:

«Запитай у матері, ким насправді був твій батько.»

Макар відчув, як земля ніби пішла з-під ніг.

Його батько загинув багато років тому.

Принаймні саме так він вірив усе своє життя.

Та тепер уперше виникла думка:

«А якщо я знаю не всю правду?»

Вікторія уважно подивилася на нього.

Вона бачила, як за кілька секунд змінився його вираз обличчя.

— Макаре Сергійовичу... що сталося?

Він повільно заблокував екран телефона.

Підняв на неї погляд.

І вперше за довгий час не знайшов слів для відповіді.