Глава 38. Підслухана розмова

Серце калатало так голосно, що їй здавалося — його почують.

За дверима ще лунали приглушені голоси.

— Якщо ми нічого не зробимо зараз, буде пізно, — повторила Олена.

— Ти впевнена, що він ще нічого не здогадався? — запитав чоловічий голос.

Вікторія насупилася.

Вона не впізнала співрозмовника.

— Ні, — відповіла Олена. — Але він уже починає ставити забагато запитань.

— А дівчина?

На мить запала тиша.

— Вона навіть не розуміє, у що втрапила.

У Вікторії похололи руки.

«Вони говорять про мене...»

Вона зробила маленький крок назад, намагаючись не видати своєї присутності.

Та підошва випадково зачепила металеву ніжку стільця.

Коридором пролунав тихий, але виразний звук.

За дверима все стихло.

— Ти це чув? — насторожено промовив чоловік.

— Так...

Кроки почали наближатися.

Вікторія затамувала подих.

Дверна ручка повільно опустилася.

Не думаючи, вона швидко повернула за ріг і майже побігла до сходів.

— Гей! Стійте!

Позаду почувся чоловічий голос.

Вона не озиралася.

Лише швидше спускалася сходами.

На першому поверсі саме відчинилися вхідні двері.

До корпусу зайшов Макар.

Побачивши Вікторію, він одразу зрозумів — щось сталося.

— Вікторіє!

Вона майже врізалася в нього.

Її обличчя було блідим, а подих уривчастим.

— Що сталося?

Вона швидко озирнулася на сходи.

— Там... Олена...

Макар різко підняв погляд.

У цей момент на другому поверсі з'явилася сама Олена.

Поруч із нею стояв незнайомий чоловік у темному костюмі.

Побачивши Макара, Олена миттєво всміхнулася — так, ніби нічого не сталося.

— Макаре, яка несподівана зустріч.

Він уважно подивився на неї.

— Про що ви щойно говорили?

— Про новий університетський проєкт.

Її голос був спокійним.

Надто спокійним.

Вікторія відчула, як усередині все стискається.

— Ні... — тихо сказала вона. — Це неправда.

Олена перевела на неї погляд.

— Перепрошую?

— Я чула вашу розмову.

На обличчі Олени лише на мить промайнула розгубленість.

Але вона швидко опанувала себе.

— Вікторіє, мабуть, ви щось неправильно зрозуміли.

— Я прекрасно чула, що ви говорили про мене.

Макар мовчки переводив погляд з однієї жінки на іншу.

Він знав Вікторію.

Вона не стала б вигадувати.

Але й без доказів звинуватити Олену не міг.

Напруга ставала майже нестерпною.

І саме в цю мить телефон Макара різко задзвонив.

На екрані висвітилося ім'я:

Ігор.

Макар одразу відповів.

— Слухаю.

У слухавці чулося важке, уривчасте дихання.

— Макаре Сергійовичу... Вони... відкрили конверт...

— Ігоре, що сталося?

Пауза.

А потім пролунали слова, від яких у Макара похололо всередині.

— Там була лише одна фотографія...

— Яка?

— Ваша... і Вікторії... біля бібліотеки.

І на звороті написано: «Наступною буде вона.»

Макар повільно підняв очі на Вікторію.

Він уже знав.

Більше він не дозволить їй залишитися з цією небезпекою сам на сам.