Глава 31. Вибір

Чоловік за кермом набрав знайомий номер.

— Він уже знає.

У слухавці запанувала тиша.

— Детектив зустрівся з ним учора ввечері.

Жіночий голос відповів спокійно:

— Я так і думала.

— Що робимо далі?

— Якщо Макар почав шукати правду, значить, час переходити до наступного етапу.

— А дівчина?

Кілька секунд мовчання.

— Вона теж стане частиною цієї гри.

Зв'язок обірвався.

Університет жив звичним життям.

Учасники проєкту працювали над презентацією, обговорювали графік наступної поїздки до дитячого центру.

Вікторія записувала пропозиції на дошці.

— Якщо додамо ще практичні заняття для дітей, проєкт стане сильнішим, — сказала вона.

— Підтримую, — одразу озвався Артем.

— І я, — додала Ліза.

Макар мовчки спостерігав за командою.

«Вона навіть не здогадується, що над нею вже нависла нова небезпека...»

— Макаре Сергійовичу?

Він підняв голову.

— Так?

— Ви нас чуєте? — усміхнувся Артем.

— Перепрошую. Замислився.

— Ми якраз хотіли обговорити дату наступного виїзду.

Макар кивнув.

— Домовимося після занять.

Нарада закінчилася.

Студенти почали виходити з аудиторії.

— Вікторіє, залиштеся на хвилину, — спокійно сказав Макар.

Артем озирнувся, але нічого не сказав.

Лише тихо зачинив за собою двері.

У кабінеті запала тиша.

— Ви хотіли мене бачити?

Макар кілька секунд мовчав.

Він чудово розумів, що не має права втягувати її в це.

Але мовчати було ще небезпечніше.

— Останнім часом... будьте уважнішими.

Вікторія здивовано насупилася.

— Через Дениса?

— Не тільки.

— Тоді через що?

Він зітхнув.

— Не можу зараз усе пояснити.

— Знову?

У її голосі прозвучав легкий смуток.

— Ви знову просите просто повірити вам?

Макар кивнув.

— Так.

Вона довго дивилася йому в очі.

— Добре.

— Ви навіть не будете сперечатися?

— Буду.

На її губах з'явилася слабка усмішка.

— Але трохи пізніше.

Він теж усміхнувся.

Вперше за кілька днів між ними не було тієї крижаної напруги.

— Дякую.

— За що?

— За довіру.

Їхню розмову перервав телефон Вікторії.

На екрані висвітився незнайомий номер.

— Алло?

За мить усмішка зникла з її обличчя.

— Що?..

Вона зблідла.

— Коли це сталося?

Макар одразу підвівся.

— Вікторіє?

Вона повільно опустила телефон.

— Це сусідка...

Голос тремтів.

— У моїй квартирі... був хтось сторонній.

У кабінеті стало так тихо, що було чути лише цокання годинника.

Макар відчув, як усередині все похололо.

Він більше не сумнівався.

Це вже була не просто спроба зіпсувати їхню репутацію.

Хтось почав переходити межу.

І цього разу під удар потрапила Вікторія.