Глава 26. Минуле, яке повернулось

День видався виснажливим, але водночас надихаючим. Команда працювала злагоджено, а слова представника фонду й досі звучали в її голові.

«Це може стати реальністю.»

Вона усміхнулася сама до себе.

Якщо все вдасться, вони справді допоможуть дітям.

Саме заради цього варто було старатися.

Біля її будинку було тихо.

Вікторія вже дістала ключі, коли почула знайомий голос.

— Не думав, що ти мене навіть не впізнаєш.

Вона різко обернулася.

За кілька метрів від неї стояв високий чоловік років двадцяти п'яти.

Темне волосся, легка неголеність і впевнена посмішка.

— Денис?..

Він розвів руки.

— Нарешті згадала.

Вікторія завмерла.

«Що він тут робить?..»

Денис був її колишнім хлопцем.

Вони розійшлися майже рік тому.

Важко.

Болюче.

І, як їй тоді здавалося, назавжди.

— Як ти знайшов мене?

— Це було неважко.

Його посмішка стала ширшою.

— Можна поговорити?

Вікторія вагалася.

У пам'яті спливали старі образи, сварки й розчарування.

— Лише кілька хвилин.

Вони сіли на лавку біля будинку.

— Я повернувся до міста два тижні тому, — почав Денис. — І весь цей час думав, чи варто тебе шукати.

— І все ж знайшов.

— Бо зрозумів, що зробив найбільшу помилку у своєму житті.

Вікторія мовчала.

— Я хочу все виправити.

Вона повільно похитала головою.

— Денисе... Минуле вже не повернути.

— А якщо я скажу, що досі тебе кохаю?

У грудях щось неприємно стиснулося.

Не від радості.

Від того, що ці слова більше нічого в ній не пробуджували.

— Пробач.

Її голос був спокійним.

— Але мої почуття залишилися в минулому.

Денис опустив очі.

— Це через когось іншого?

Вікторія завмерла.

Перед очима несподівано промайнув образ Макара.

Його стримана усмішка.

Його турбота.

Його прохання тримати дистанцію.

«Ні... Не може бути...»

— Ні, — тихо відповіла вона. — Це через мене. Я просто стала іншою.

Денис уважно дивився на неї.

Він не повірив.

Наступного ранку Вікторія прийшла до університету раніше зазвичай.

Вона намагалася викинути з голови вчорашню розмову.

«Це вже минуле.»

Але відчуття тривоги не зникало.

Біля входу її наздогнала Ліза.

— Віко, ти якась задумлива.

— Просто погано спала.

— Щось сталося?

Вікторія вже хотіла відповісти, коли її погляд випадково впав на головний вхід.

Біля сходів стояв Денис.

Він тримав у руках великий букет білих троянд.

— Він що... до тебе? — здивовано прошепотіла Ліза.

Вікторія відчула, як серце прискорилося.

— Схоже, що так...

Саме в цю мить до університету під'їхав автомобіль Макара.

Вийшовши з машини, він машинально глянув у бік входу.

І завмер.

Незнайомий чоловік простягав Вікторії квіти.

Вона розгублено дивилася на нього, не поспішаючи їх брати.

Макар відчув дивний укол у грудях.

«Хто він?..»

Не ставши свідком того, що буде далі, він повільно попрямував до ректорату.

А Вікторія зрозуміла, що цей ранок стане початком нових випробувань.