Глава 19. Нова хвиля

Телефон Вікторії безперервно вібрував на тумбочці.

Вона сонно потягнулася до нього.

Ліза: Віко, тільки не панікуй. Але тобі треба це побачити.

У грудях неприємно стислося.

«Знову...»

Вона відкрила повідомлення.

Те саме фото.

Вона стояла біля столу Макара, нахилившись за папкою. Через невдалий ракурс здавалося, ніби між ними була зовсім маленька відстань.

Підпис під фото змушував кров холонути.

«Невже це лише робочі зустрічі?»

Нижче вже були десятки коментарів.

— «Тепер усе зрозуміло.»

— «Недарма її постійно викликають до ректора.»

— «Ось як роблять кар'єру.»

Вікторія відчула, як до очей підступають сльози.

— За що?..

Вона поклала телефон на ліжко.

«Я ж нічого не зробила...»

Макар дізнався про фото ще до початку робочого дня.

Секретарка мовчки простягнула йому планшет.

Він уважно переглянув допис.

Потім відклав пристрій.

— Хто це поширює?

— Сторінка анонімна. Її створили лише кілька днів тому.

Макар стиснув кулаки.

Його зачепили не плітки.

Його розлютила жорстокість.

Хтось цілеспрямовано ламав життя дівчині, яка просто добре виконувала свою роботу.

— Підготуйте офіційну заяву від університету.

Секретарка здивовано підняла брови.

— Ви хочете відповісти публічно?

— Так.

— Це може лише посилити увагу.

Макар похитав головою.

— Мовчання зараз буде ще гіршим.

Вікторія прийшла до університету, опустивши голову.

Здавалося, що всі дивляться лише на неї.

Насправді більшість студентів навіть не звертали уваги.

Але кількох косих поглядів вистачило, щоб вона почувалася чужою.

— Віко!

Ліза обійняла її просто посеред коридору.

— Не слухай нікого.

— Важко...

— Це скоро мине.

Вікторія сумно усміхнулася.

— Хотілося б.

Саме в цю мить до них підійшла секретарка.

— Вікторіє, Макар Сергійович просить вас зайти.

Ліза тихо стиснула її долоню.

— Іди. Думаю, він уже щось придумав.

Вікторія постукала.

— Заходьте.

Макар стояв біля вікна.

Коли він обернувся, одразу зрозумів: вона майже не спала цієї ночі.

— Сідайте.

Вона мовчки сіла.

— Ви бачили фото?

— Так.

— І коментарі теж.

Макар повільно сів навпроти.

— Послухайте мене дуже уважно.

Вона підняла очі.

— Те, що відбувається, не ваша провина.

— Але...

— Ніяких «але».

Його голос був спокійним, але твердим.

— Я вже доручив знайти того, хто поширює ці матеріали.

Вікторія здивовано подивилася на нього.

— Ви... робите це через мене?

Макар на мить замовк.

«Через тебе.»

Саме ці слова першими з'явилися в його голові.

Та він відповів інакше.

— Через справедливість.

Вона ледь усміхнулася.

— Дякую.

Запала тиша.

За вікном почався дрібний літній дощ.

Макар підвівся й підійшов до вікна.

— Знаєте...

Вікторія теж підвелася.

— Що?

— Мені шкода, що через роботу зі мною вам доводиться все це переживати.

Вона кілька секунд мовчала.

А потім тихо сказала:

— Якби можна було повернути час назад... я все одно погодилася б працювати над цим проєктом.

Макар повільно повернувся до неї.

Їхні погляди зустрілися.

Він не знайшов, що відповісти.

Бо вперше за багато років відчув, що одна людина може змінити звичний порядок його життя.

І саме в цей момент секретарка без стуку відчинила двері.

— Макаре Сергійовичу... До вас приїхала комісія з міністерства. Кажуть, це терміново.

Він насупився.

Комісія мала приїхати лише наступного тижня.

А отже...

Хтось знову зробив свій хід.