Глава 16. Новий проєкт

Макар ще кілька секунд стояв нерухомо, дивлячись у той бік, куди вона пішла.

«Я рада, що тоді випадково облила вас кавою...»

Її слова все ще звучали в голові.

Він тихо всміхнувся, але вже за мить повернув собі звичну стриманість.

— Це небезпечно, Вишневський, — ледь чутно промовив він сам до себе.

На столі лежала папка з документами нового студентського проєкту. Він відкрив її, проте думки вперто поверталися до Вікторії.

Вона була щирою.

Не намагалася справити враження.

Не шукала вигоди.

Саме це й починало його хвилювати.

Вікторія тим часом вийшла через внутрішній двір, як він і порадив.

Вечірнє повітря було прохолодним.

Вона зупинилася біля університетських сходів і відкрила конверт.

Очі мимоволі округлилися.

— Та тут справді більше...

«Він не пожартував.»

Вона усміхнулася.

Цих грошей вистачить і на оренду квартири, і на оплату навчальних матеріалів.

Вперше за довгий час вона відчула полегшення.

Та найбільше її гріли навіть не гроші.

А слова Макара.

«Ви не применшуйте своїх заслуг.»

Ніхто давно не говорив їй такого.

Наступного ранку Вікторія прийшла до університету в гарному настрої.

— Ти сьогодні світитися почала? — засміялася Ліза, щойно побачила подругу.

— Та перестань.

— Ні, серйозно. Після форуму тебе ніби підмінили.

Вікторія лише знизала плечима.

— Просто все вдало закінчилося.

— І зовсім не через одного молодого ректора?

— Лізо...

— Мовчу.

Подруга підморгнула, і вони разом попрямували до аудиторії.

Після другої пари до них підійшла секретарка.

— Вікторіє Левченко?

— Так?

— Макар Сергійович просить вас зайти, коли звільнитеся.

Ліза ледь стримала усмішку.

— Знову кабінет ректора?

— Не починай.

Та всередині Вікторія й сама відчула легке хвилювання.

«Невже він уже чекає відповіді?»

Вона постукала.

— Заходьте.

Макар саме переглядав документи.

Побачивши її, відклав ручку.

— Добрий день.

— Добрий день, Макаре Сергійовичу.

— Ви вже подумали над моєю пропозицією?

Вікторія кивнула.

— Так.

Вона зробила невелику паузу.

— Я погоджуюся.

Макар непомітно видихнув.

Чомусь він був майже впевнений, що вона відмовиться.

— Дякую за довіру.

— Це мені варто дякувати.

Він підсунув до неї ще одну папку.

— Тут уся інформація про проєкт. Але є одна проблема.

— Яка?

— Нам доведеться працювати набагато частіше.

Вікторія всміхнулася.

— Якщо без кавових пригод, то я не проти.

Макар тихо засміявся.

— Обіцяти цього не можу.

На мить між ними знову запанувала та сама легка атмосфера, яка з'явилася після форуму.

Та ні він, ні вона не помітили чоловіка, що стояв у кінці коридору.

Він уважно дивився на прочинені двері кабінету ректора, а потім дістав телефон і комусь зателефонував.

— Вони знову разом, — тихо промовив незнайомець. — Схоже, план доведеться змінити...

Саме з цього дзвінка почнуться події, які перевернуть життя і Вікторії, і Макара.