Глава 3: Розвиток подій. Дива продовжуються

П'ята ранку. Вихідний. Всі відпочивають. Катерина прокинулась ще до сходу сонця. Речі були вже зібрані, залишилось зібрати тільки сумку із собою. Грошей на дорогу наче вистачало. Поки зібралась, поки випила каву та й "карету" подали. Вийшла з під'їзду. Дивиться — стоїть якась чудернацька автівка. Тут і Маттео з'явився. Забравши у неї валізи та сумки, запакував у багажник, а потім сказав: "Навіщо тобі так багато речей, ми ж всього лиш на неповні два дні?!" "Та, це ще не все, я хотіла більше взяти, але подумала і взяла менше." — відповіла Катя. "Н-да ..., ну і менше ... Добре, поїхали!"

Аеропорт був недалеко, а отже часу вони витратили небагато. Катя підрахувала скільки за часом триватиме політ, і виявилось, що менше години. Коли вони прибули, то ніяких літаків, а значить і рейсів, не було. Стояв на площадці тільки величезний вертоліт. Катерина подумки гадала: або спізнилися, або ще ранувато. Як виявилось — вертоліт чекав тільки їх. Здивувавшись, спитала хлопця чому на гелікоптері. Він сказав, що це один із сюрпризів.

— А, ясно. Але я трохи боюсь літати сама.

— Чому сама? Ти ж зі мною ...

Коли вони сіли, дівчина думала чи не божевільна. Адже з незнайомим хлопцем летить у іншу країну, мову якої не дуже добре знає. Окрім цього, голову зривали думки: "А що люди скажуть? А що батьки? А його батьки не проти такого?" З такими думками вона не могла більше ні про що розмірковувати.

... Катерина глянула на годинник — вже було о пів на восьму. А вони досі не дібрались до місця. Дівчина вже почала нервувати: "Невже це були не сумніви? А що, якщо так і є? Навіщо я погодилася на цю авантюру?" Але її думки перебив голос Маттео. Він, скоріш за все, помітив переживання, от тому і питає.

— Ти нервуєш?

— Ні, з чого ти взяв?

— Після того як подивилась на годинник, ти почала змінюватись у лиці. Тебе щось турбує?

— Ні, все добре. Мушу тебе попередити, час-від-часу я буваю така. Все через те, що мої таракани, щось влаштовують, от і перемовляються між собою.

Катя намагалася злякати його, або, більше того, думав, що вона якась божевільна. Але цього не сталося. Він знову заговорив до неї.

— Я б хотів запропонувати тобі два місця. А ти, у свою чергу, скажи, яке тобі найбільше сподобалось? Добре?!

— Окей!

— Перше місце — моє улюблене. Я тут виріс. Пальмова Рів'єра — неофіційна назва провінції Асколі-Пічено, що розташована в самому центрі Адріатичного узбережжя в Італії. На перший погляд, воно наче таке непримітне, але є декілька місць найкращих. Іодне з них — це Гртамаре. Він знаменитий своїми розкішними пляжами з дрібним золотим піском, чистою водою та архітектурним виглядом центру. Цілий рік там тихо і не дуже людно. Ми маємо невеличкий сімейний бізнес, і, на диво, хоч тихо, але воно (бізнес) процвітає.

— Наступне місце — це Мольвено. Крихітне містечко на березі озера Доломіті-де-Брента. Велика частина міста — заповідна зона, а отже тут: і квітучі луги, і чисте повітря, та шум струмківу та водоподів. Побачити там світанок — це типу повірити у диво природи та отримати незабутні емоції.

— Тепер хочу запитати: що ти обереш? Обидві місця чи тільки якесь одне?!

— Ну, тре подумати ...

— Ти ж послухала. Яке більше сподобалось, те і кажи

— Добре. Я б хотіла побувати у Мольвено. Давно хочу туди, але ніяк часу немає.

— Тоді ми скоро будемо на місці.

— О, ні. Маю дзвінок! — сказав парубок. Катя мовчки кивнула та посміхнулася.

Після розмови Маттео став похмурим.

— Що сталося?

— Дзвонили батьки, сказали повернутися. Вибач, можливо побуваємо завтра у місті. Сьогодні маю бути вдома, у ГРтамаре.

— Добре, їдь. Але куди ж я дінусь?!

— Як куди? Я все це затіяв, зі мною поїдеш. Все буде добре!

— Окей. Як скажеш.

... Через 15 хвилин вони вже прибули, а ще через 15 — були біля дому. Дім не був схожий на те, щоб там проживати. Це було, скоріше за все, якийсь заклад, наче кав'ярня. Катерина не була впевнена, але і не питала. За цією невеличкою будівлею із прекрасною терасою знаходився дім із зеленим подвір'ям та деревами. Схоже це все було на казковий старовинний двір.

Коли вони увійшли, назустріч їм вибігла його сестра. Її ім'я — Белла, що означає "прекрасна". Дівча було молоде і незрівнянно гарним. Побачивши Катю, трохи зніяковіла, почала розглядати, але потім всеодно підбігла до брата, обійняла і сказала: "Ходімо, тебе всі вже чекають." Вони пішли вперід, а вона (Катя) була ззаду.

І от вона увійшла до хати. Все було чистим, старовинним, гарненьким, наче вони готувались до її приїзду. У залі нікого не було, але стіл був вже накритий. Невдовзі домочадці почали сходитись. Яким же її було здивування, коли вона побачила своїх батьків. Вони спершу не подали виду, але потім, відвівши її у іншу кімнату, почали відчитувати. Сипались різні питання: Як? Коли? Чому? Ти маєш мізки? Ти що божевільна?. Пройшло декілька хвилин, гарячка вчухла, батьки стали серйозними як ніколи.

— Катерино, слухай, що ми зараз скажемо, уважно!

— Так, добре. — понуривши голову відповіла Катя.