Частина 3. Профілактика. Розділ 11

Чим більше Єгор Тришкін занурювався у справу «Самозванець», тим більше у нього поставало запитань.

«Припустимо, Гольдштейн і Ломов уявили себе модераторами, — думав він. — Але детектор підтвердив, що ні Гольдштейн, ні Ломов, як і решта, причетні до справи, не закривали нелегала в будинку на десятому поверсі». Це був єдиний факт, який не стикувався з загальною версією, але він же виявився й досить вагомим, щоб активно рушити на пошуки як самого Гуляки, так і невідомих викрадачів.

Другий відділ поставив на вуха інформаторів та перевірив усіх, хто нещодавно отримав доступ до рейтингу та проходив верхній кордон. Єгор Тришкін шукав уявних військових, які контактували з Гулякою на десятому поверсі. Він не мав точного опису зовнішності підозрюваних, тому коло пошуку охопило кілька тисяч чоловіків середнього віку. Для того, щоб усіх допитати та за необхідності провести через детектор, був потрібен час.

Паралельно вдалося з'ясувати, що нелегальні угруповання на другому поверсі продовжували існувати й навіть стали виявляти підвищену активність, організувавши кілька підпільних цехів з виробництва вибухівки. Під чиїм керівництвом вони діяли — з’ясувати на цей раз виявилося доволі складним. Це була людина не лише без реєстрації, а й без імені. Він не мав рідних і друзів, постійного місця проживання, специфічних рис характеру, звичок, слабкостей — усіх тих дрібних особливостей, якими можна виділити людину з натовпу. Він не влаштовував масових зборів і не виступав на мітингах, що було притаманно тим, хто прагнув влади. Він дуже рідко з'являвся на поверхах вище за другий, що практично виключало можливість його вистежити. Був розумним, обережним і тому особливо небезпечним.

Давши санкцію на обшук у квартирі батька Олександра Лінника, Єгор Тришкін конфіскував прототип симулятора, який був умовно названий «Гуляка-1», та три рейтингові картки. При цьому дані про перетин кордону були відносно лише однією з них, що належала сестрі нелегала. Картка дочки Гольдштейна, і ще одна, службова, за документами кордону не перетинали.

Це означало, що Гольдштейн і Ломова або мали спільників, а це виключала перевірка на детекторі, або систему управління Рейполісом контролював інший самозванець. Він і допоміг перейти кордон втікачам.

Останній факт став вагомим важелем, щоб зняти арешт з Петра Гольдштейна та Захара Ломова.

Залишити рейтингові картки розшукувані могли лише в тому випадку, якщо вирушили туди, де вони не потрібні. Такого висновку дійшли на спільній раді, на яку Єгор Тришкін покликав колишніх заарештованих.

Петро Гольдштейн повернувся додому виснаженим від переживань. Дружина й син були раді його визволенню, але в нього самого радості було мало. Думки про те, що він проґавив самозванця-модератора, серйозно похитнули його впевненість у собі. За час ув'язнення зморшки не лише розповзлися на його обличчі. Здавалося, вони залізли глибше, зрізавши серце й душу. Бачачи пригнічений стан чоловіка, Анна Гольдштейн того ж вечора надіслала повідомлення на роботу, що бере відпустку. До цього професійні обов'язки ще якось відволікали її від переживань за дочку та чоловіка. Їй здавалося, що якщо час у лабораторії пролітає швидко, то й дочка повернеться швидше. Тепер вона відчула, що займатися до недавнього улюбленою справою більше не може, та й чоловікові потрібна була підтримка. Вона запропонувала разом вирушити вниз на пошуки Тіни.

— А я? — запитав Пашка.

Замість відповіді обидва батьки так подивилися на нього, що його бажання проситися їхати разом з ними відразу зникло. Його стосунки з сестрою не можна було назвати теплими та близькими. Пашка відчував, що сестра ставиться до нього швидше як до неминучості, ніж як до рідного брата, і заздрив тим своїм знайомим, у кого стосунки зі старшими братами та сестрами були гарні. Але, попри це, він сумував за нею.

— Гаразд, тоді після того, як ви поїдете, я замовлю дві великі порції піци, можна?

— Чому дві? — спитала Анна.

— Він у зріст пішов. Ти не помітила? — Петро обійняв сина, після чого всі втрьох ще довго сиділи разом, намагаючись знайти слова підтримки одне для одного.

Вирушити на пошуки доньки вдвох з дружиною завадив Єгор Тришкін.

Рано вранці наступного дня після звільнення Гольдштейна він приїхав до нього додому й повідомив, щойно переступивши поріг:

— Я маю інформацію. Збирайся, без тебе та твоїх людей ми не впораємося.

Вже в машині прояснив ситуацію:

— Я знайшов щура, який злив униз все про твого Гуляку.

— У моєму відділі? — насторожився Петро, відчуваючи, як холонуть власні пальці на руках.

— У себе, — відповів Тришкін крізь зуби.

З'ясувалося, що Сашка Лінника справді «вели» через його доступ до системи управління. Мало того, виявилося, що існує «Гуляка-3», за допомогою якого терористи вже ходили до Асі, але безрезультатно. Якнайскоріше слід було організувати масштабний захід, цього разу не без участі військового відомства, але так, щоб не тільки не прогаяти терористів, а й витягнути Гуляку бажано цілим і неушкодженим. Це означало, що все треба було зробити без зайвого шуму.

— У них щось не склалося з електронікою? — спитав Петро Гольдштейн, коли приїхали в управління і зустрілися там з Ломовим.

— Фіг його знає, — Єгор Тришкін уже не підбирав слів.

— Якщо їм відомий принцип, то налаштувати все не важко. — Гольдштейн був готовий до найгіршого.

— У тому й річ, що вони вже давно пораються, але, як я зрозумів, доступ система все одно не дає, — відповів Тришкін. — Чим цей ваш хлопець такий особливий? Чи справа в налаштуваннях дрона?

Петро Гольдштейн нічого не міг відповісти на ці запитання, а Захар Ломов зауважив:

— Добре, що перший прототип конфісковано. — Хоча його ставлення до протеже Гольдштейна й не було особливо теплим, але потрапляти до рук войовничих відморозків він і ворогу не побажав би.

— Погано, — з жалем відповів Тришкін. — Я конфіскував його раніше, ніж знайшов щура у своєму відділі.