Частина 3. Профілактика. Розділ 10

Не дочекавшись Сашка та Тіни до наміченого часу та не отримавши відповіді на дзвінки по мініпорту, Майя дістала навігатор. За своїм виглядом він був досить примітивним, але, як запевняв брат, його покриття мало вистачити на відстань до десяти кілометрів. Маячки подруги і брата на ньому світилися в різних місцях, причому в протилежних від того, де знаходилися зараз Майя та її батько.

Майя пошкодувала, що не простежила за показниками навігатора від самого початку, як тільки Тіна та Саша вирушили за квитками.

— Вони не могли розійтися без попередження. Щось трапилося. — Звела погляд на батька, який з не меншим занепокоєнням дивився на показники приладу, стоячи у Майї за спиною.

— Твого брата навіть по квитки не можна відправити так, щоб з ним нічого не трапилося, — сказав Володимир.

Поки вирішували, кого слід шукати раніше, маячок Тіни почав віддалятися. З огляду на це вибір став очевидним — якщо вона зникне з поля зору радара навігатора, зустрітися їм буде набагато складніше. Першою треба знайти Тіну.

На збори та роздуми не було часу.

Володимир Ліннік залишив дочку з речами, давши вказівки з дому ні на крок, швидко перевірив, чи є із собою гроші, і поспішив вниз сходами вслід за значком на екрані навігатора.

Залишившись сама, Майя якийсь час провела біля вікна, виглядаючи, чи не з'явиться хтось із рідних. Час тягнувся повільно, і щоб хоч якось скоротати його і подолати тривогу, дістала планшет. Вона завжди малювала, коли поряд нікого не було, особливо коли накопичувалися переживання. Згадала, що хотіла висловити в малюнку своє враження про «аборигенів» у ліфті. Зробила кілька начерків, але далі робота не пішла. Водночас на протилежному боці вулиці, якраз навпроти вікна, помітила ще одну, колоритну з погляду художника фігуру. Настільки цікаві риси обличчя на верхніх поверхах зустріти було майже неможливо, і вона почала розглядати цю особу та малювати обриси нового образу.

Неохайно одягнений чоловік з неправильною формою виголеної наголо голови, кілька разів кинув погляд на вікно Майї, і продовжував стояти на тому самому місці, іноді переступаючи з ноги на ногу. Майя відійшла від вікна, щоби не привертати зайвої уваги. Але за короткий час не втрималася і знову визирнула. На цей раз чоловік дивився саме на її вікно. Майя ні на жарт злякалася і відсахнулася від вікна.

Кроки, що почулися з боку сходів, ввели її в справжній жах.

Як і слід було очікувати, незабаром дивна постать з'явилася в отворі дверей.

— Видали, що ти там накарлякала, бо я за себе не ручаюся, — заявив незнайомець, наближаючись. Майя подумала, що він збирається забрати у неї планшет з малюнком. Після прикрої втрати камери вона не могла допустити втратити ще й планшет, тому обома руками міцно притиснула його до себе, приготувавшись до найвідчайдушніших вчинків — кусатися, брикатися і кричати на все горло.

— Забирайтеся! Або я покличу поліцію! — вигукнула якомога голосніше.

Але незнайомець тільки засміявся, оголивши нездорові чорні зуби.

— Ша, дитинко. Поліцію в нас довго шукати будеш, а картинку мою прибери, ні до чого мені пози всякі виставляти. — Він став розглядатися на всі боки, зупинивши погляд на розкладених у ряд спальних мішках у кутку кімнати.

— Я приберу, тільки йдіть! І нічого вам не віддам, — Майя вкотре подумала, що "абориген" хоче щось вкрасти. Хоча навряд чи її сміливості вистачило б на те, щоб завадити йому це зробити.

— Я Санькін спальник візьму. Йому він уже без потреби, та й вам зайве навіщо? А мені знадобиться. Гарний спальник, дорогий.

Згадка імені брата викликала подив:

— Звідки ви...

— Слідкую за вами. Ось як. — Незнайомець підійшов ближче до спальника. — І відмовитися не можна, і вас шкода. Ти хто йому, сестра?

— Так, — майже пошепки сказала Майя.

— То даси спальник? А я тобі про Саньку скажу. В обмін на інформацію.

— Він буде проти того, щоб я вам щось віддала, коли повернеться, — розгублено сказала Майя. А коли почула у відповідь від непроханого гостя «не повернеться Саньок», то зовсім зніяковіла, ошелешено дивлячись на нього.

Добре, що батько встиг вчасно повернутися.

Він і без того був засмучений, що втратив сигнал від Тіни, а коли побачив підозрілу постать поруч з дочкою, зовсім розлютився. Накинувся на нього, схопив за шию і мало не задушив.

— Тільки не вбивайте... Я хочу допомогти, — ледве вирвалися сиплі слова зі здавленого залізною хваткою горла.

Володимир послабив хватку, але зовсім не відпустив.

— Мене поставили стежити за вами. Хлопця вашого забрали, а мене поставили стежити.

— Ти хто такий? — Володимир знову стиснув шию незнайомцю.

— Андрюха я... Пусти...

Андрюха знав небагато, але й того, що він сказав, було достатньо, щоб відчути серйозність того, що відбувається.

— Я ж до Саньки вашого добре ставився. Допомагав він мені, і я також. Що я, зовсім не людина, чи що? Не треба було йому мені приносити порошок. Я розповів босові, а він як схопиться! Прикидається, гад, каже. Стеж, каже, за ним, а то тунельним червам згодую. Я ж не скажу «ні». Я ось про вас нічого не сказав, то ви мені спальник за це віддайте.

— Де він зараз? — перервав його розповідь Володимир, додавши для страху: — Бо я тебе сам цим червам згодую.

— Не знаю, — щиро зізнався Андрюха.

Майя дістала навігатор:

— Де це? – показала на маячок.

Андрюха потер підборіддя, розмірковуючи про те, що він ще може виторгувати в обмін на допомогу, але Володимир пригрозив вкотре задушити його і навіть зробив кілька рішучих кроків до цього, через що Андрюхін комерційний інтерес затих, і знову прокинулося сумління.

— Не можна вам туди влом. Занапастите себе і йому не допоможете, — попередив він. Подивився на екран навігатора.

В електронних картах Андрюха не розбирався, але околиці знав добре, що дало змогу вивудити з нього приблизне місцеперебування Сашка.