Частина 3. Профілактика. Розділ 9

Прихисток розташовувався далеко від центральних тунелів, тож довелося йти на найближчу залізничну станцію за квитками. Вирушили вдвох — Саша та Тіна. Саша — дізнатися про розклад руху поїздів і купити квитки, Тіна — разом з ним, розвіятися і побути вдвох. Саша сам попросив її піти разом.

Добиралися пішки, що було для Тіни, яка звикла їздити на автотаксі, незвичайним і водночас цікавим. Можна було спокійно поговорити.

— Ти хотів знати про психологію штучного інтелекту? — запитала Тіна незабаром після виходу з їхнього тимчасового притулку. — Я подумала...

— Хоч би хто це був, я не дам їм виконати погрози, — перебив Саша. — Модератори чи Ася, один чорт.

— Так звичайно. Ми зробимо те, що вони хочуть і все стане на свої місця.

— Головне — ти будеш у безпеці.

— Я переживаю за тата. Якщо нас переселять, мамі також доведеться шукати іншу роботу. Вона ж зі своїми ембріонами возиться, як із дітьми рідними. Ти ж розумієш, як все це. Таке враження, що я ніби знову на гірках-каталках. Пам'ятаєш? Вгору, так що захоплює дихання, і відразу вниз. І не знаєш, коли різкий поворот. Головне – не вилетіти з кабінки.

— Я пам'ятаю. Ваша підсвідомість тоді буде більш захищеною.

— І тобі шолом таке казав?

— Казав. Але мене тоді безпека мало хвилювала. — Саша насупився: — Пробач, я ніколи не думав, що тобі може щось загрожувати. Якось усе було само собою. У тебе було нормальне розмірене життя, перспективи. Я думав, що найгірше, що з тобою може статися через мене, це зупинка рейтингового росту. Це було так безглуздо і по-дитячому.

— Не зважай, за спуском може бути крутий підйом, або поворот, головне — тримиматися разом. — Вирішила підбадьорити його Тіна. — І Ася разом з нами також. Вона лише попередила. Профілактика – це попередження, заходи, щоб відвернути непоправне.

Саша мовчки усміхнуся, а Тіна перевела розмову на інше:

—   А взагалі я про Асю хотіла сказати. Вона – не звичайна машина. Ася сама обирає мету та шляхи її досягнення. Більшість сучасних машин до цього нездатні. Таксі відвезе чітко за вказаною адресою. Прибиральник обійде довірену йому ділянку, але не більше. Ася ухильно відповідає на запитання, ти сам говорив. Правдивість висловлювання у неї крім «так» і «ні» має і проміжні значення — як в нечіткій логіці. Якщо «так» і «ні» можна оцінити як одиницю і нуль, то у Асі буває інакше. Наприклад, пацієнт швидше живий, ніж мертвий можна оцінити як нуль сімдесят п'ять. А навпаки, пацієнт швидше мертвий, ніж живий, як нуль двадцять п'ять. Такий підхід більше схожий на мислення людини, адже людина на запитання рідко відповідає лише так чи ні.

— В Асі людське мислення? Я також про це думав. І ще знаєш про що? Їй тоді не позаздриш. Ася як величезна жива істота. Її мережа пронизує весь Рейтполіс, ніби нервова система, а ми — всередині як якість її складові. І в кожного свої проблеми. А їй треба це все тримати в купі.

— Може бути й так, — погодилась Тіна. — Мені здається, що модератори та віруси тут ні до чого. Це щось таке, що нам усім, хто перебуває всередині, важко зрозуміти. Вона користується нами, як своїми клітинами, щоб запобігти чогось. Вона ж недарма сказала про профілактику.

— Добре. Нехай профілактика. Чого саме? Всесвітнього потопу?

— Щось таке, що в інший спосіб вона зробити не може. І вона вже щось зробила.

— Переміщення на верхівці рейтингу? — замислився Саша.

— І це, і перевезення наркотиків.

— Вона сподівається, що я виведу її на виробників?

— Тут немає мережі. Їй потрібні додаткові очі та вуха, щоб володіти ситуацією.

— Але тоді чому просто не повідомити про це Тришкіну, твому батькові чи Ломову? Вони вжили б заходів. І вона досить раціональна, щоб припустити, що для попередження гіпотетичного непоправного, потрібно вибирати більш відповідну команду, ніж ми. Є ж військове відомство, зрештою.

— Вона по суті заблокувала роботу першого відділу служби безпеки та розв'язала руки Тришкіну. А він уміє вживати жорстких заходів, — продовжувала Тіна, а Саша тільки й зміг відповісти:

— Ну так.

Він не став озвучувати свої подальші думки: «Тришкін шукатиме мене, дістанеться сюди і вживе жорстких заходів. Що при цьому стане з нами, її не хвилює. Вона мислить глобально. Парочка життів не береться до уваги. Лише кілька клітин, що направлені у вогнище запалення. До того ж, позбувшись мене, вона позбудеться зовнішнього втручання. Дуже вигідно та раціонально».

Тіні він сказав інше:

— У такому разі цей Григорій Лазарєв — її місцеві очі та вуха. Він відмовився бути її інформатором, і вона хоче з'ясувати причину.

Залізнична станція виявилася місцем небувалого скупчення народу. Ситуацію ускладнював обмежений простір тунелю, який фізично міг вмістити лише певну кількість людей, тому довелося пройти через безліч обмежувальних турнікетів. Хтось їхав, хтось прибував. Вокзальна суєта в цілому нічим не відрізнялася від того, що відбувається на будь-якому іншому вокзалі Рейтполісу. Єдине – електронне табло з розкладом поїздів замінював гучномовець та довідкова служба.

Дізналися розклад у довідковому бюро та попрямували до каси.

— Ти помітив, що тут люди дуже різні? — запитала Тіна. Різношерсте наповнення вокзалу, його шум, внутрішня напруга пасажирів, що мимоволі передається кожному, хто потрапляє на залізничну станцію, перемкнуло думки з роздумів про штучний інтелект на інше.

— Звичайно, різні, як і скрізь, — не відразу зрозумів Саша.

— Я в тому сенсі, що є й такі, що виглядають пристойно. І зовсім немає щурів.

Сашко усміхнувся.

— Щури ховаються. Вони вважають за краще залишатися непомітними. Он, такого страшила навіть щури бояться. — Саша кивнув у бік бомжа в лахмітті, повз якого вони проходили. Бомж спав сидячи на підлозі та притулившись до однієї з колон вокзального приміщення. Тіна скривилася від їдкого букета запахів, що вдарив у ніс, з протухлих оселедцевих голів, немитого тіла і напівзотлілого одягу. Відвернулася.