Частина 3. Профілактика. Розділ 8

— Вона вирішила показати характер, бо їй не подобається ваша профілактика, — сказала Майя, коли всі, хто був у квартирі Лінників, зібралися на нараду. — Хоче, щоб ми відчули, як це, коли без дозволу втручаються у твоє життя і хочуть ним керувати.

— Майя, вона — машина. А ті, хто стоять за нею, вміло прикриваються, — роздратовано висловився Саша.

— Її справді можуть не влаштовувати останні оновлення, — підтримала подругу Тіна.

— Або вона набралася від тебе, — вставив свою репліку Володимир Лінник, маючи на увазі сина. Помітивши, що не всі зрозуміли його, уточнив: — Ви тут про вірус розмовляли, який ти міг занести. Так це вірус ігроманії. Тепер грає твій комп'ютер, а ти — дурна голова-відбувайло.

Почуте в центрі управління не внесло особливої ясності в те, що трапилося, але зменшило початкову паніку. Чи старий це модератор, чи новий, чи це сама Ася з «вірусом ігроманії», хто б не затіяв цю гру, вона почалася. Тільки на відміну від віртуального світу насправді таку гру не вимкнеш. У ній не можна повернутися до попереднього рівня. У ній лише одне життя і апгрейд не гарантований. І програвати у ній теж не можна.

А ще, як у будь-якому квесті, перш ніж переступити поріг наступного етапу, потрібно все добре обнишпорити на попередньому. На тому рівні, де вони зараз були, був ще продавець небори.

Саша насправді бачив його лише одного разу, вперше, коли їх звів випадковий знайомий. Товстун, мабуть, перевіряв його надійність і купівельну спроможність, бо ставив багато відповідних питань. Тоді його становище нелегала виявилося корисним та прискорило доступ до «небесного раю».

Того, хто звів його з продавцем небори, знайшов у нічліжці для нелегалів.

— Мені треба ще, — сказав так, щоб не було поряд зайвих очей та вух.

Хлопець дав адресу закладки, але Сашка це не влаштовувало.

— Мені мало небори.

Хлопець якийсь час відмовлявся, але при згадці солідної грошової суми погодився.

— Я подумаю. Кілька днів. Поговоримо. Можливо.

— Я ж сказав, мені мало! — Саша зобразив спалах нетерпіння. — Або я знайду іншого.

— Ну, ну, розбушувався. Вас багато, а я один. Чекай тут.

Хлопець зник, і за пів години замість нього з'явився чоловік, який і близько не був схожий на товстуна з залисинами. Підтягнутий, широкий у плечах. Армійська виправка якось не поєднувалася з роллю бариги.

Вийшли з нічліжки.

Тільки на вулиці, зупинившись біля стіни будівлі поряд з нічліжкою, незнайомець запитав:

— Гроші з собою?

— Гроші — без проблем, але не зараз.

Торгувалися недовго. Зійшлися на двох дозах і на тому, що Сашко зніме гроші з рахунку найближчим часом, після чого одразу отримає обіцяне.

Чи є зв'язок між цим баригою і тим, хто запропонував йому небору вперше, було невідомо. Ломов сказав: «Вони його давно вели, підсадили на небору...» Отже, для чогось хотіли використати.

— І ще мені потрібна робота, — зупинив нового знайомого, коли той збирався попрощатися.

— Багато кому потрібна, — посміхнувся чоловік. — Але ти ніби з грошима.

— Гроші не мої, тож не вічні. Чи можу я відпрацювати товар?

— Ну так. Розумію. Але це не до мене, друже.

— Я ладен зустрітися з ким треба.

— Який швидкий, — підозріло примружились очі незнайомця. — Цей товар сплатиш, а там побачимо.

У результаті Саша виклав чималу суму за порошок, ані на йоту не прояснивши ситуацію.

«Гаразд, — думав він. — Все через те, що Гольдштейн зі своїми облавами всіх залякав і вони шифруються». Навіщо Ася показувала йому голограму цього товстуна? Невже це він керує Асею? Навіщо тоді йти на другий поверх, а не з’ясувати все зараз. Тут, на четвертому? Серед цих питань одне було тільки зрозуміло. Всі попередні події пов’язані з цим товстуном і це через нього може статися “непоправне”.

Після повернення додому Сашка чекала неприємна і водночас дивна новина: Тіну вкусив щур. Поки він купував наркотик, батько з Майєю встигли звозити Тіну на травмпунк.

— Звідки у нас щури?

— Лікарі теж питали, — перелякана Майя була під враженням того, що сталося. — Я ніколи не бачила щурів. І тато не бачив. Тим більше у нас вдома.

Майю можна було зрозуміти. На четвертому поверсі щури не водилися в принципі. То була прерогатива перших двох поверхів. Рідко їх можна було побачити на третьому поверсі біля сміттєзбірників. На четвертому поверсі санітарні служби щодо цього працювали справно.

— Це був щур. Ви що, не вірите? — Тіна досить докладно описала «звіра», який вискочив з-під кухонного столу їй під ноги й вчепився сталевою хваткою в щиколотку. — Думаєте, я не знаю, як виглядає щур? Я бачила у зоопарку. А на інфекціях ми вчили, що вони переносять сказ.

— Цього ще не вистачало, — захвилювався Саша.

— Все гаразд, — сказала Тіна. — У мене свіже щеплення. Тутешні лікарі кажуть, що я взагалі не маю бути сприйнятливою до подібних інфекцій. У моєму генетичному паспорті є позначка про імунний імпринтинг.

На цьому Тіна продемонструвала Сашку свою щиколотку, місце укусу на якій було заклеєне пластиром.

Звіра шукали всією родиною, але так і не знайшли. Тільки нору у стіні за кухонною плитою. Володимир Лінник забив вхід у неї кілком.

Довелося ще витратити час на очікування санітарної служби і поки закінчиться обробка квартири.

— Треба щось робити, — сказав один зі службовців, звертаючись чомусь до Сашка. — Раніше ця гидота жила лише внизу. Тепер ваш п'ятий виклик за цей тиждень. Куди дивляться модератори?

— А санітарні служби кудись дивляться? Це модератори повинні щурів ловити? — перебив його Володимир Лінник. Він не хотів, щоб діти та їхня гостя подумали, що він, живучи один, розвів антисанітарію та щурів.

При згадці модераторів Тіна та Майя переглянулися, а Саша відвів погляд.

— А я тут до чого? — відповів сестрі, коли батько вийшов з кухні проводжати санітарів.

Майя усміхнулася: