Частина 3. Профілактика. Розділ 7

Начальник другого відділу служби безпеки Єгор Тришкін був на підйомі. Чуття не підвело його. Він вийшов на слід верхівки одного з найбільших угруповань нелегалів, і тепер мав один з найвідповідальніших етапів операції — ізолювати ватажка та кількох його помічників, а решту розбити на дрібні групи та загнати на дно.

До фізичного знищення нелегальних угруповань співробітники антитерористичного відділу вдавалися рідко. Якщо виникала така необхідність, модератори підключали військове відомство, а це відбувалося лише за умови збройного нападу. На цей раз Тришкін сподівався, що обійдеться без них. У подібних випадках зазвичай було достатньо залишити банду без керівника, посіяти паніку та перекрити вихід з дна на третій поверх. Далі умови життя робили своє. Низька концентрація кисню разом з високою вологістю та підвищеним рівнем важких металів швидко призводили людину до фізичної деградації та сприяли поширенню інфекцій. А тунельні черви доїдали те, що лишилося.

Припис на арешт Петра Гольдштейна та кількох співробітників його відділу прийшов невчасно і заважав зосередитись на своїх планах. До Петра Гольдштейна Тришкін не мав особливої шани, але й значних претензій теж не було. Хоча, на його думку, Гольдштейн і ставив свої особисті інтереси вище за суспільні, але це в принципі не впливало на загальну безпеку. І мережевим фахівцем Гольдштейн був непоганим. Пред'явлене йому перевищення посадових повноважень було серйозною провиною і передбачало усунення з посади до ухвалення судового рішення. А це означало, що керівництво першим відділом лягало на плечі начальника другого відділу. Подвійне навантаження могло вплинути на успіх запланованого заходу.

Арешт пройшов загалом спокійно. Єдиною дрібною неприємністю виявилося зникнення одного з системних працівників, якого Гольдштейн витягнув з-за кордону і взяв у свою команду, обґрунтувавши це його неабиякими здібностями. Затримання Олександра Лінника Тришкін не вважав великою проблемою — справою кількох днів.

Пропустивши Петра Гольдштейна через детектор, Єгор Тришкін спантеличився. Гольдштейн вважав, і стверджував це ще до того, як довелося приймати рішення про дізнання за допомогою детектора, що на центр управління Рейтіполісом вчинено інформаційну атаку під прикриттям модераторів, і припис на арешт — справа тих самих самозванців. Якщо це було б так, катастрофічність наслідків для Рейполісу була більш ніж очевидною. Але Єгор Тришкін цьому не повірив. Він доповів нагору про добуту інформацію, і отримав відповідь модераторів, суть якої зводилася до того, що Гольдштейн вліз не в свою справу, і його спроби втрутитися в управління Рейтполісом треба присікти.

— У тебе є докази?

— Модераторів немає. Той, хто прикривається ім'ям модератора, є самозванцем. — уперто повторював Гольдштейн.

— Це лише версія. Які тому докази?

— Порожні інформаційні комірки на верхівці рейтингу це не докази?

Тришкін посміхнувся:

— Ні. Модератори — поза мережею та рейтингом, — хіба це не твої слова?

— Так.

— І їхнє місце проживання засекречене з метою безпеки. — Для Єгора Тришкіна це було очевидним та зрозумілим. — Так, звичайно, це несправедливо щодо тих, хто лізе зі шкіри, щоб вибитися в топ рейтингу, але необхідно для ефективного контролю.

— Чому тоді запобігати катастрофі два роки тому були змушені ми? Де були модератори, коли нахрін полетіло забезпечення всіх верхніх поверхів?

— Тому, що це твоя робота — запобігати катастрофам. А їхня робота — контролювати АСУФ.

Враховуючи ранг заарештованого, начальник другого відділу сам проводив допит. Він не стерігся говорити відкрито. Власне, відвертість і прямолінійність були особливостями його натури. Багатьом це не подобалося, але сам він вважав, що саме за такі якості модератори призначили його на посаду начальника другого відділу СБР.

— Непринадне в тебе становище, Гольдштейн. З модераторами не сперечаються. Їм нічого не доводять. Кожен має своє місце. І якщо ти збираєшся наполягати на цій абсурдній ідеї, на своєму місці довго не пробудеш. Боюся, навіть більше. Мені здається, що твоя доля вже визначена і затримка тільки для того, щоб суд вирішив, на який поверх нижче п'ятого тобі доведеться переїхати.

Після цієї розмови Тришкін більше як добу не бачився з Гольдштейном. Допит решти співробітників першого відділу, на яких надійшов припис модераторів, доручив своїм підлеглим, а сам поїхав униз, безпосередньо керувати затриманням збурювачів спокою у нелегальному середовищі.

Повернувся на п'ятий верхній поверх у бадьорому настрої, задоволений собою та успіхом виконаної роботи. Що б не говорив про модераторів Гольдштейн, їхній закон про доступний рейтинг полегшив роботу антитерористичного відділу, помітно порідивши угруповання нелегалів. Багато хто залишив банду і почав шукати легальну роботу, у зв'язку з чим серед ватажків банди бродило невдоволення, а серед самих бандитів — сумніви та конфлікти. Все це послужило на руку безпеківцям. На третьому поверсі залишилося кілька десятків бойовиків, але вони були під контролем уведеного у банду співробітника. Єгор Тришкін був упевнений, що після арешту верхівки бандитського угруповання решту тих, хто вперто не бажав позбавлятися тавра нелегала, найближчим часом вдасться без проблем закрити внизу.

На початку службової кар'єри Єгора Тришкіна дивувало те, що серед бандитів були не лише нелегали, а й люди, які мають змогу зростати у системі рейтингу. Вони могли, але принципово відмовлялися від такої можливості! Згодом емоції з цього приводу перестали турбувати Єгора Тришкіна. Праця зробила з мавпи людину, відповідно зворотне перетворення теж було можливим. Ті, хто не хотів працювати, перетворювалися на мавп. На жаль, зовсім не на тих мавп, які гасали по деревах у зоні дикої природи зоопарку. Вони перетворювалися на пропащих, збільшуючи лави і без того знедолених нелегалів.

До пропащих у Єгора Тришкіна не було співчуття та жалю. Те, що вони зникали безвісти на перших поверхах Рейтполісу, він вважав закономірним процесом, як гниття відходів на звалищі.