Частина 3. Профілактика. Розділ 5

Через кілька тижнів ув'язнення Сашка Лінника у відділі системної безпеки виникла потреба застосувати Гуляку для доставлення Асі чергового оновлення.

Передбачалося посилення вимог під час проходження кордонів. Цього разу профілактичні заходи більше зачіпали елітні поверхи. Служба безпеки відвідала «будинок у лісі», але не виявила там навіть слідів перебування людей. Декілька екмерів було вимкнуто, а в порожніх приміщеннях гуляв вітер. На всіх картах на місці будинку значився ліс, і в жодному архіві не було вказівок на те, що цей будинок колись комусь належав. Петро Гольдштейн зіткнувся з таким уперше. Враховуючи, що у викраденні брали участь люди у військовому екіпіруванні, Захар Ломов організував перевірку у військовому відомстві, яка увінчалася тим самим результатом — жодних зачіпок щодо викрадачів. Не було ні відбитків пальців, ні генетичного матеріалу, за яким можна було знайти виконавців. Питання, за чиєю вказівкою діяли військові залишалося відкритим.

Військове відомство зайшло на десятому та дев'ятому поверхах чи не в кожен дім. Економічна безпека перевірила гору документів, виявивши чимало порушень. У процесі перевірки несподівано випливли записи кількох розмов та сумнівне листування, що дозволило виявити, що готувався замах на життя одного з модераторів.

Отримавши таку інформацію, служба безпеки вжила всіх можливих заходів для корекції рейтингу збурювачів спокою та переселення їх на кілька поверхів нижче. Завдання ускладнювалося тим, що у відділі боротьби з тероризмом, як і раніше, ніхто не знав про уявних модераторів, а подібні розслідування були саме в їх компетенції. Петро Гольдштейн доклав чимало зусиль, щоб представити все у світлі кібернетичної безпеки. В одній з розмов з Єгором Тришкіним Гольдштейну здалося, що тому більше відомо, ніж він хоче показати. Знав щось Тришкін чи ні, але всі в команді Ломова відчували, що ходять по краю. Варто просочитися інформації про порожні місця на вершині рейтингу, резонансу не уникнути. Резонансу, і як наслідок – хаосу.

Рейтингова шкала будувалася таким чином, що найвищі п'ять місць у ній займали одні й ті самі особи, які насправді були вигаданими. Це унеможливлювало досягнення рівня модераторів для всіх інших. Ася періодично оновлювала одне з цих місць, створюючи у громадськості ілюзію, що в модератори вибилась нова людина. Вона приписувала уявним людям винаходи, вручала премії, присуджувала перемогу у конкурсах. Природно, що реальних претендентів на місце модераторів це не влаштовувало, але вони зазвичай мовчали, підкоряючись загальноприйнятим правилам.

Саша Лінник сприйняв можливість хоч на короткий час вирватися із замкнутого простору бункера з полегшенням. Всю дорогу до симуляційної кімнати з ним поряд були двоє провожатих — молоді хлопці зі служби охорони. Ішли мовчки. Розмовляти з ними не хотілося — все одно ніякого толку. Вони не могли б відповісти на питання, що його мучили. Хіба тільки Ася...

— Здрастуйте, Олександре.

— Привіт, Ася. — Він дав доступ для завантаження оновлення і продовжив: — За останні кілька тижнів Гольдштейн заходив до мене лише один раз, і то від сили на пів години. Описав ситуацію, коротко, загальними штрихами. Сказав, що зробили перестановку на верхівці рейтингу та перекрили переправлення контрабанди. Може, ти щось знаєш?

Ася мовчала. Саша подумав, що не коректно поставив запитання. Кілька разів намагався спитати інакше, але незабаром зрозумів, що на прояснення ситуації Асею теж не варто розраховувати. Тоді вирішив поговорити з нею про інше:

— Останнім часом я живу начебто не по-справжньому. Наче ходжу замкненим колом. У тебе такого, мабуть, не буває. Приблизно так, коли запускаєш оновлення, а процес зупиняється на тому самому місці, і все починається заново за тим же планом. Процесор гуде, ось-ось лусне. І все повторюється безліч разів... Системна помилка. І переписати не можна і йти далі неможливо. А зараз з кожним перезавантаженням додаються все нові збої. Як знайти вихід?

Це питання так само повисло без відповіді, як і попереднє, тому довелося змусити себе перемкнутися на основне завдання відвідування.

Закінчивши роботу, зібрався було йти, але думки, що нескінченно поверталися, не давали спокою.

— Хотів би я знати, скільки ще Гольдштейн збирається тримати мене в бункері? — зітхнув, переступивши поріг віртуального центру управління.

— Ніскільки. Двадцять три хвилини тому його заарештували, — зненацька відповіла Ася.

Зупинився. Що-що, а робити приголомшливі заяви Асі завжди вдавалося на найвищому рівні.

— Хто заарештував? — зробив кілька кроків назад.

— Начальник відділу боротьби з тероризмом Єгор Тришкін у супроводі старшого офіцера служби безпеки Рейтполіса Григорія Фело та офіцера служби охорони Едуарда Бека.

— А Ломов?

— Ломова заарештували на п'ятнадцять хвилин раніше.

— Ася, це не смішний жарт. — Думки ніяк не могли перейти в потрібний напрямок.

"Напевно, заважає фантомна оболонка". — Треба було згадати інструкцію на випадок подібного розвитку подій.

— Ви повертаєтеся, забираєте Валентину Гольдштейн, спускаєтеся на другий нижній поверх і чекаєте на лист, — почув від Асі.

— Ні. Там було не так...

— Олександре, ви спускаєтеся на другий нижній поверх і чекаєте на лист. — Голос Асі змінив тембр на нижчий. — Інакше може статися непоправне.

Останні слова пролунали чоловічим голосом. Саша впізнав цей голос і втратив здатність ставити запитання. Через пару секунд все ж таки видавив одне, переборюючи свій ступор:

— Добрався і сюди?

Озирнувся на всі боки. У віртуальному центрі управління, крім нього, нікого не було. Сховатись тут реально було ніде. І голос виходив одразу звідусіль.

Невже комусь вдалося влізти в шкуру реального модератора? І ні Ломов, ні Гольдштейн про це не знають. І заарештовано їх за його наказом. Але модератори не мають таких повноважень.

— Ася, припини. Хто ви, і що вам потрібне? І який хрін я вам здався? І Тіна? Вона до чого? Щось не подобається, працюйте самі! Мені ця робота давно набридла.