Частина 3. Профілактика. Розділ 4

Тому, що вдалося втекти, Саша здивувався менше, ніж побаченому за межами будівлі, з якої вискочив. Будівля була лише дворівнева. Не багаторівнева висотка, як на п'ятому верхньому поверсі, де йому в основному довелося проводити час останні два роки. Це був один з елітних поверхів.

Поряд із будівлею нагромаджувалися натуральні дерева та чагарники. М'яка зелена трава під босими ногами трохи сповільнила швидкість пересування, з'явившись ще однією причиною панічної розгубленості. Дворівневий будинок стояв у лісі! В осінньому листяному лісі з дубів, кленів, осик, беріз та інших дерев і чагарників, які до цього Саша бачив тільки на картинках. Зона дикої природи в зоопарку, де йому довелося працювати прибиральником, лише віддалено нагадувала скупчення неймовірної кількості рослин, крізь які він намагався бігти зараз. Продиратися через колючі чагарники, перескакувати повалені дерева, плестися по коліна в траві. Це більше нагадувало віртуальну реальність, ніж ізоляційний короб. Висота — нескінчена. Жодних прожекторів, а на верху — натуральне небо.

Ймовірно, був день, коли він забрів у ліс. Погоні не спостерігалося. Промайнули кілька безпілотників, але під прикриттям лапатих гілок густої ялинки від них вдалося сховатися. Гудіння бепів майже розчинилося вдалині, але він ще довго не наважувався поворухнутися, припавши до землі біля широкого стовбура дерева. Від незвично гострого запаху хвої дряпало в носі. Сльозились очі — чи то від надлишку фітонцидів, чи то від власного безсилля.

З лісу вибрався, коли настали сутінки. Брудний, обдертий, з глибокою раною на п'яті — як він поранився не пам'ятав. Помітив рану тільки коли побачив кров. Він уже не сварив Гольдштейна. Навпаки, благав Всевишнього про те, щоб це був Гольдштейн і одне з його безглуздих випробувань. Нехай це буде випробування або втрачений світ, все що завгодно, тільки не реальне викрадення невідомими придурками з елітного поверху.

Вийшовши до наземного тунелю автостради, зміг нарешті віддихатися. Притулився спиною до масивної стіни, відчуваючи, як вібрація, створювана потоком транспорту всередині тунелю, поширюється тілом. Після недавнього марш-кидка довелося довго відновлювати дихання. Потім ледве тягнучи ноги і кульгаючи, дістався санітарного блоку, де вмився і обробив рану на п'яті антисептиком. Не знав, радіти чи ні тому, що не зустрів людей на санітарному блоці. Довго не наважувався скористатися придорожнім екмером. Завести код своєї картки було рівнозначно тому, щоби себе виявити. Але як без цього дізнатись, де він знаходиться? Сидить у симуляторі чи бігає як зацькований звір у лісі? Під впливом пережитих вражень тверезо міркувати не міг.

Все ж таки наважився і зайшов у довірену йому службою безпеки поштову скриньку. Виявив там привітання з Днем народження від Майї, Гольдштейна та Тіни. Першим відкрив лист Тіни. Судячи з дати, він був відправлений добу тому. Отже, все гаразд. Вона у безпеці. Але чи в реалі? Він ніколи не бачив її такою, з тваринним жахом в очах. Перед смертю... Як у страшному сні.

***

— Що вони хотіли? — репетував Ломов, нависнувши над похмурим Сашком Лінником. — Це треба бути таким пришелепкуватим, щоб не з'ясувати, що від тебе хотіли? Тебе чого вчили? Інформація! За будь-яку ціну максимум інформації! Хто, скільки, вислухати умови та тягнути час! Обіцяти та тягнути час! Пробратися до мережі та кинути маяк!

Саша й сам розумів, що поводився не так, як треба було б. Це при тому, що він ще не все розповів. Сказав лише, що прийняв те, що сталося з ним, за чергову перевірку. Про те, що думав, що перебуває у віртуальному світі, не став зізнаватись. Підозрював, що Гольдштейн та Ломов вирішать, що в нього їде дах.

— Я з'ясую.

— Звісно, хто тепер тебе випустить! — Захар Ломов, здавалося, був готовий спопелити його поглядом. — Ти сидітимеш тут, у цій камері, поки не здохнеш! Я відчував! Про його особливу роль відомо не лише нам. Кому, оце питання. І Валентину твою тепер доведеться теж ховати. — Емоційних претензій дісталося й Петру Гольдштейну.

— Може, мені там треба було здохнути? Тоді не треба було б нікого ховати! — згадка про Тіну прорвала винуватця зборів на емоції.

— Огризатимешся, взагалі шию скручу! — тим самим відповів Ломов.

Петро Гольдштейн, зціпивши зуби, чекав коли пристрасті вляжуться. Небезпека для життя доньки бачилася більш ніж реальною. Це заважало зосередитись. Загроза нависла не лише над дочкою. Про те, хто і навіщо протримав Гуляку останні два дні під замком, були суперечливі думки. До того ж у самого руки свербіли наваляти йому по шиї за безтурботність і наркотики.

Вони сиділи в підвальному приміщенні служби безпеки, куди запроторили Сашка Лінника одразу, як тільки вдалося переправити його з десятого поверху.

Гольдштейн все ж таки зібрався з думками та висловився:

— Вони давно його вели, підсадили на небору, а ми вухами хляпали. Як сталося так, що сигналізація не спрацювала? Отже, не все контролює Ася. Будинок цей у лісі теж не контролює. Ти ж розумієш, що означає його відсутність на карті, — звернувся до Ломова. — Все, що він бачив, існує автономно, поза спільною мережею. Його вели модератори.

— Твоя логіка вбивча! — не стримав емоції Ломов. — Це наркоторговці, які завдяки нашому чудовому закону про доступний рейтинг шукають спосіб пробратися нагору та взяти під контроль Асю.

— Якби це були наркоторговці чи ще якась нижня шваль, йому вже давно переламали б ноги й підсмажили яйця, — наполягав на своєму Гольдштейн. — І ніхто не звертався б до нього на ви. І ніхто б не лякав картинками. Вони вибивають згоду, а не вмикають світло у нужнику.

Саша відчував, що Гольдштейн його ігнорує, ніби й нема його тут. "Він, він, йому".

Петро Гольдштейн ще якийсь час сперечався з Ломовим, але згодом знову перемкнувся на Гуляку. На цей раз Саша дочекався безпосереднього звернення:

— Хто знає про твої стосунки з Валентиною? Насамперед унизу. Друзі, знайомі, родичі. Чи ти своїм наркоблагодійникам розповідав про неї?