Частина 3. Профілактика. Розділ 1

Що людині треба у житті? П'ять років тому Саша Лінник відповів би на це запитання однозначно: рейтингова картка з гарним рівнем доходу. Тепер, отримавши у своє розпорядження подібну річ, а саме службову картку СБР, він почав серйозно сумніватися в правильності такої відповіді. Він узяв від життя те, що хотів у шістнадцять років, але тепер, у двадцять один, відчував, що тоді, у «втраченому світі» шукати треба було щось інше, зовсім інше — цінніше і значуще, ніж рейтингова карта та право жити на верхніх поверхах. Тоді, в шістнадцять, здавалося, що варто тільки перебратися нагору, і життя повернеться найкращою своєю стороною. Але воно вперто продовжувало повертатися дупою.

На службовій карті не було імені, лише номер. Це не був номер мережевої реєстрації. Картка містила код, що дозволяє користуватися нею як на верхніх, так і на нижніх поверхах. Здавалось би, чого ще бажати? Вона дозволяла не працювати з ранку до ночі в ремонтній майстерні, не економити й не відкладати гроші на чорний день. Вона надавала стабільний вісімнадцятий рівень рейтингу. Чималий рівень, але стабільний... Що б ти не робив, хоч би як удосконалювався, цей рівень ніяк не змінювався. Для людини з пружиною саморозвитку всередині це було рівносильно безвиході в архіскладному квесті. Як далі жити, куди йти, коли у двадцять один рік виявляєш, що програми максимум досягнуто? Стоїш на вершині світу і розумієш, що йти далі нікуди, тільки назад. Формально так, всі служби Рейтполісу в його владі, але реально він виявився пов'язаним по руках та ногах відповідальністю, секретністю та масою інших обмежень свого становища. За своїм бажанням він може лише дати команду — котись усе в трин-тарари, і те, мабуть, спрацюють запобіжники АСУФ. Решта — за розкладом.

— Доброго ранку, Ася.

— Здрастуйте, Олександре.

— Сьогодні працюємо у звичайному режимі. — Далі слід зазначити дату. — Двадцять п'яте вересня. — Назвати вид робіт: — Поточна профілактика. — І запускати звичний та нудний режим перевірки.

— Блок тридцять один дріб сімнадцять. Сто вісімдесят кластерів. Пошкоджень не виявлено. Блок тридцять один дріб вісімнадцять. Дозволяю завантаження нових даних. Пароль: миша, тридцять, шість, хмара, зет. Додатковий сегмент мережі. Блок тридцять один дріб дев'ятнадцять. Чисто. Блок тридцять один дріб двадцять...

Дві години роботи – місяць перерви. І так два роки. Двадцять перший раз з моменту перезавантаження. Символічно: двадцять перша зустріч з АСУФ якраз припала напередодні дня народження.

«Між нами є щось спільне, — подумав, вдивляючись у панель управління, що звично блимала синім світлом. — Мало хто знає про існування Асі та про її роль у житті Рейтполісу. Мало хто знає про існування Гуляки. Гуляка – мережевий фантом Сашка Лінника. Чи це Саша Лінник – фантом Гуляки?»

Згадав, що якось поцікавився в одну зі змін:

— Ася, скільки тобі років?

На що Ася відповіла:

— Я не маю такої інформації.

— Ти серйозно не знаєш, коли у тебе день народження? — Якби Ася не була комплексом електронних блоків, з'єднаних мережею, можна було б подумати, що вона по-жіночому кокетує, не зізнаючись про свій вік.

— Я народилася разом із Рейтполісом, це було давно. Інформація застаріла, і я її позбулася.

Запам'ятав, що навіть усміхнувся тоді:

— Хороший підхід... Тобі краще живеться, ніж мені. Відсутність емоцій виключає жаль про зроблене, сумніви щодо правильності вчинків. Тверезий математичний розрахунок — основне, що повинен мати модератор. Ти глобально оцінюєш ситуацію та обираєш оптимальне рішення без урахування чиїхось бажань. Звичайні люди не впоралися б. Обов'язково знайшлись би прибічники різних підходів до розв’зання тих самих проблем. Я б ніколи не впорався. Я можу лише проводити профілактику.

Розмови з Асею вносили дещицю різноманітності в нудний технічний режим перевірки. Вона могла відповісти на багато питань, дати рекомендації і навіть поради, звісно, у своєрідній манері.

Ломов сварився, що своєю балаканиною Гуляка засмічує ефір, але Саша все одно до кожної зміни готував чергові хитромудрі питання.

Ася із задоволенням ділилася інформацією про структуру комунікацій, будову енергоощадних систем, термоядерний синтез, навіть у подробицях розповіла, підтверджуючи відео картинками про процеси за межами купола Рейтполісу. Проте були й такі питання, на які вона не поспішала відповідати.

— Що ти пам'ятаєш про колишніх модераторів?

— Цю інформацію блоковано.

— Ким?

— Цю інформацію блоковано.

— Чому ти прийняла мене за модератора?

— Ви вписалися у необхідні параметри.

— Які саме?

— Цю інформацію блоковано.

— Ким, коли?

— Цю інформацію блоковано.

І так було за будь-якої згадки про модераторів.

Петро Гольдштейн і Захар Ломов таке табу сприймали як належне, пояснюючи це необхідною перешкодою для хакерських атак. Проте Сашка поведінка Асі дещо спантеличувала. Ні, звісно, все було логічно. Але все одно іноді здавалося, що Ася свідомо приховує інформацію.

— Свідомо? — перепитав Гольдштейн після одного з профілактичних відвідин Гулякої Асі.

— Дивно, правда? — відчуття, що Ася дурить, важко було пояснити. — На більшість питань вона відповідає одразу. На ці — робить паузу, секундну, але із завидною постійністю.

— Хочеш спіймати її на брехні? — Петро Гольдштейн пильно подивився на Сашка, відірвавшись від роботи на екмері.

— Не знаю. Якщо інформацію блоковано, то блоковано. Інша річ, якщо вона знає і не відповідає, – поділився своїми сумнівами Саша.

— На жаль чи на щастя, брехня — виняткова особливість людської поведінки. — Петро Гольдштейн посміхнувся, а Саша відвів погляд.

Гольдштейн умів дивитись якось по-особливому. «На те він і службіст, щоб відчувати, що співрозмовник щось приховує», — подумав Саша і з того часу більше не заводив подібних балачок із Гольдштейном. Ця коротка розмова надовго залишилася в пам'яті. По суті, після неї вони більше не обговорювали ні поведінку Асі, ні сумніви Гуляки. А Гуляка з того часу спромігся неодноразово виявити «виняткову особливість людської поведінки», внаслідок чого останнім часом намагався зайвий раз не потрапляти на очі Гольдштейну.