Частина 2. Гуляка. Розділ 9

Вранці, приїхавши на роботу, Петро Гольдштейн одним із перших дізнався про новину.

— Знайшли, — поспішив повідомити практикант Геннадій. — Привезли на моєму чергуванні. Жодних документів, але на вигляд не старший за мене. Наші взагалі не вірять, що то він.

— Чому? — спитав Петро якомога спокійніше, намагаючись не показати своє хвилювання.

— То ж кажу, занадто молодий.

— Астахов його впізнав?

— Я не знаю. Наказали передати, що о десятій нарада.

Через три хвилини Петро Гольдштейн і сам отримав повідомлення про майбутню нараду у другому відділі.

"Ні поговорити, ні попередити, нічого не встиг", — журився він, з жахом уявляючи, що буде, якщо на нараді прозвучить ім'я дочки.

Нарада проходила у закритому форматі, тобто збиралися лише кілька людей.

Начальник другого відділу, Єгор Тришкін, не приховуючи свого задоволення, повідомив, що тепер справа рушить швидше, і за цю ниточку вони витягнуть усю злочинну мережу. Як і належить начальнику відділу боротьби з тероризмом, він був упевнений, що за цією справою ховається змова багатоповерхового розміру.

Те, що Петро Гольдштейн почув від дочки, ставило під сумнів масштабність злочину. Хоча цілковитої впевненості не було й в нього. Цей Олександр міг бути пов'язаний з більшою рибою, і про ці зв'язки дочка просто могла не знати.

Єгор Тришкін сам зголосився вести допит, і Петру Гольдштейну нічого не залишалося, як сидіти в оглядовій кімнаті, спостерігаючи за тим, що відбувається через екран.

Якби не та інформація, яку виклала йому дочка, він би й сам не повірив, що перед ним досвідчений злочинець.

Хлопця встигли добряче побити ще до того, як переправили на верхній поверх, і він сидів перед Єгором Тришкіним, опустивши голову і відповідаючи на запитання тихим і тремтячим голосом.

— Ти визнаєш те, що тридцятого травня цього року о двадцять два п'ятнадцять здійснив злом Головного Сайту і зробив зміни у рейтинговій шкалі Євгена Астахова?

Допитуваний невпевнено кивнув, на що Тришкін посміхнувся і сказав:

— Відповідай: визнаю.

— Визнаю, — тихо повторив хлопець, не підводячи голови.

А у Петра Гольдштейна ком підкотила до горла.

— Навіщо ти це зробив? — вів далі слідчий.

— Я хотів лише перевірити...

— Говори голосніше, наша розмова записується, — перебив його Тришкін.

— Я хотів перевірити, вийде чи ні. — Він зробив спробу сказати голосніше, але голос вийшов хрипким.

— Що саме вийде?

— Підвищити рейтинг.

— Вийшло?

— Так.

— Хто тебе навчив цього?

— Я вже говорив раніше. Це вийшло випадково. Ми з Женькою просто посперечалися. Тільки не бийте, я більше такого робитиму.

Сопіння носом і схлипування виглядали досить природно, зображуючи повне каяття, і Трішкін гидливо скривився. А у Петра Гольдштейна з'явилася надія на кращий результат подій, ніж він припустив на початку.

— Тебе били, бо ти брешеш. Говоритимеш правду — ніхто й пальцем не чіпатиме, — трохи пом'якшив голос Тришкін.

— Я не знаю, що ви хочете, щоб я сказав.

Тришкін витримав паузу, роздумуючи яке питання поставити наступним.

— Я хочу почути відповідь на запитання: хто ще, крім тебе, користується цим пристроєм?

Він показав на знайому Петру Гольдштейну установку на тумбі біля стіни.

— Ніхто.

— Ми виявили там одну програму, яка запаролена на голос. Ти можеш її запустити?

Підозрюваний закивав.

— Говори так чи ні, — наказав Тришкін і ввімкнув пристрій.

— Там голосовий пароль тільки у Гуляки — це така гра.

Петро Гольдштейн не бачив, але добре уявляв, яке зображення з'явиться на екрані.

— Ну?

Підопічний Тришкіна невпевнено клацнув декілька клавіш на панелі чудернацького застосунку.

— Ходімо гуляти? — запитала фігурка на екрані.

— Привіт, Гуляка, — сказав хлопець, і фігурка заплескала в долоні.

— Куди підемо? — спитала фігурка, поступаючись місцем вікну з курсором.

Встановилося мовчання.

— Куди ж можна піти? — Тришкін мало не носом уперся в екран.

— В якусь віртуалку. Потрібно встановити серійний номер пристрою. — Допитуваний, як і раніше, говорив невпевнено, з побоюванням поглядаючи на слідчого.

— Чорт! — Тришкін різко відсахнувся. — Як із цього пристрою потрапити на рейтингову шкалу? — Він насупив брови з підозрою, що його водять за носа.

Хлопець помітив зміну у виразі обличчя Єгора Тришкіна, зіщулився і втягнув голову в плечі.

— Я не зможу потрапити вдруге. Я не пам'ятаю. Ми просто грали, підбираючи код. Доступ відкрився випадково. А потім, коли він відкрився, ну... Так, заради приколу, я додав бали, і спрацювало.

Тришкін стиснув губи й витріщився на свого співрозмовника, пробуравлюючи його колючим поглядом.

— Ти валяєш дурня. Слід цього пристрою ми засікли у мережі ще рік тому. Далеко не на ігрових сайтах!

— Я купував деталі на чорному ринку.

— У кого? — терпець Тришкіна закінчувався, і він підвищив голос.

— Через мережу. Було багато адрес. У мене пів року тому була інша приставка, її батько розбив. Можете перевірити. Сусіди бачили та чули. Йому не подобається, коли я довго граю.

Петро Гольдштейн був уражений. Хлопця явно вже встигли навчити, що і як треба казати, щоб викрутитися. За словами адвоката Астахових Женя не встояв перед спокусою підвищити свій рейтинг, отримавши несподівану пропозицію від одного зі своїх знайомих у мережі. Слава богу, що Астахов не одразу і лише адвокату розповів, що ця пропозиція була відкупом за Валентину. Розумний адвокат відразу зрозумів що до чого. «Валя, Валя, задурила голову хлопчакам».

Петро перевів погляд на ЄгораТришкіна, намагаючись зрозуміти, вірить він у цю байку чи ні. Якщо Тришкін хоч на секунду засумнівається і відправить підозрюваного на детектор, ніякі соплі не допоможуть.

Видно було, що начальник другого відділу з останніх сил тримався, щоби не зірватися.