Частина 2. Гуляка. Розділ 7

Тіна не уявляла, як тепер усе встигнути. Вона виправляла помилки в домашніх роботах свого «коханого» і думала, як відкараскатися від чергового побачення з ним.

Женя був колишнім — мускулистим, сильним, гарним хлопцем. Її, як і раніше, до нього тягнуло, але ці відчуття нагадували фантом колишнього кохання, — начебто і є, ось воно, відчутне, а насправді його немає. Тепер Тіна грала. Мета гри – отримати атестат Майї.

Вона нічого не розповіла Майї.

У листах та малюнках подруги бриніло очікування змін на краще. Вона намалювала птаха, прикутого ланцюгом, але з широко розправленими крилами, готового ось-ось злетіли. У її малюнках з'явилося більше яскравих барв.

До випускних іспитів залишалося два тижні.

«Тіно, я так тобі вдячна за все, що ти для мене робиш! — писала Майя. — Саня обіцяє, що ми скоро зустрінемося. Дуже хотілося б йому вірити. Я тоді тебе міцно обійму і, напевно, розплачуся».

"Він відремонтував свою установку?" — запитала Тіна.

«Поки що ні, не вистачає якихось рідкісних деталей. Він перетягнув своє добро до Гліба, його друга. Батько ще більше почав його пресувати. Він вважає, що Саня досі грає в ігри. Брат не хоче нічого йому розповідати».

***

Коли Тіна познайомилася з розкладом випускних іспитів, то не могла повірити своєму щастю. Жоден з п'яти іспитів у двох школах не збіглися днями. Те, що доведеться витратити вдвічі більше сили, ніж іншим, — її не хвилювало. А ось фізично відвідати два іспити в один день вона точно б не змогла.

Три екзаменаційні тижні пролетіли в одну мить. Іспити Майї Тіна склала краще, ніж свої, і Майя ще більше наблизилася до Тіни за рейтингом.

До отримання атестатів залишалося зовсім небагато.

Аби Женя не виконав свої погрози!

Женя Астахов був задоволений результатами іспитів та незадоволений тим, що не отримував від Тіни безмежного обожнювання.

Після складання останнього іспиту всім класом зібралися в барі, щоб відзначити таку чудову подію. Тіна поводилася невимушено, веселилася, всім усміхалася й жодного разу не кинула на нього томливий погляд, які раніше він ловив доволі часто.

Женя підсів до неї ближче й тихо сказав, щоб ніхто більше не почув:

— Як щодо того, щоб відзначити свято в інтимній атмосфері?

У Тіни тьохнуло серце, але вона не подала вигляду.

— Я маю на увазі п'ятницю, в тебе вдома. Ми не дограли в одну гру.

Тіна усміхнулася йому, подумки відраховуючи, скільки днів залишилося до п'ятниці і яку відмазку можна придумати.

— Цієї п'ятниці я не можу, — сказала вона. — До нас приходять гості, давай у наступну.

Свій атестат вона планувала отримати в середу, Майїн — у четвер, а в п'ятницю, якщо все вдало складеться, зустріти Майю на кордоні.

— Тільки передай своєму далекому родичу, що коли знову влізе, куди не слід, то я згадаю, що збирався тебе шантажувати.

Тіна проковтнула загрозу, продовжуючи усміхатися.

— Я не розумію, про кого ти говориш.

Вона схопилася з місця й пішла до дівчат танцювати.

Навіть якби брат Майї й захотів перешкодити, він не зміг би це зробити. Запускати свій фантом у мережу він, як і раніше, не міг.

***

Тіна тримала в руках атестат Майї й намагалася вигадати, як вона пояснить батькам свою тривалу відсутність. У листі Майя попереджала, що на кордоні можуть бути непередбачені затримки.

Зрештою, вона не придумала нічого кращого, ніж сказати, що хоче цілий день провести з Женею, що у батьків не викликало жодних підозр.

Коли всі роз'їхалися з дому, Тіна викликала таксі, вставила рейтингову картку до блоку управління й назвала адресу: «Кордон. Сектор тридцять вісім».

Від хвилювання голос трохи зривався, але блок управління таксі зрозумів її і запропонував зайняти зручне положення. Крім своїх документів, вона везла з собою атестат Майї. Подавати документи на навчання далі Майя мала вже з цього боку кордону, оселившись на якийсь час у готелі: номер Тіна теж забронювала.

Можна було б відіслати атестат Майї раніше, поштою, але Майїн брат вважав за краще не “світити” атестат на пошті. Він запланував так, щоб Тіна зареєструвала себе як зустрічаюча особа, пред’явила атестат Майї зі свого боку від кордону, а Майю відповідно до нього пропустили б з протилежного боку кордону. Адже атестат був одним із документів, що підтверджував належність особистості, що перетинає кордон, до мешканців верхнього поверху Рейтполісу.

У цьому нічого не було складного, але Тіна все одно дуже хвилювалася.

Таксі підкотилося до масивної будівлі з куполом. Через скляні двері будівлі в обох напрямках проходило багато людей. Серед них Тіна помітила декількох військових зі зброєю. Вона зайшла у велику круглу залу, розглядаючись навсібіч. Покосилася на військових. Проте зрозумівши, що ті військові абсолютно до неї байдужі, зробила декілька заспокійливих дихальних вправ, і вже більш впевнено попрямувала на пошуки пропускного пункту номер чотири.

На пропускному пункті Тіна просканувала себе та свої документи. Потім просканувала атестат Майї, відзначила необхідні дані на інформаційній панелі, стримуючи тремтіння в руках, і повернулася у вестибюль.

Залишалося тільки відправити повідомлення Майї й далі — лише чекати.

З одних дверей люди виходили, в інші — входили, проїхав автоматизований прибиральник, пройшов військовий загін при повному екіпіруванні. Знову побачивши військових, Тіна всім тілом втиснулася у крісло, у якому очікувала Майю. Розумом вона знала, що злитися з кріслом зовсім у неї не вийде, проте хвилювання не дозволяло розуму командувати.

“Тільки б все вийшло”, — в голові нескінченно крутилася одна й та ж фраза, утворюючи спіраль. Ні про що інше взагалі думати не могла.

Двері пропускного пункту номер чотири відчинилися лише за дві години.

Майя невпевнено вийшла з дверей і зупинилася одразу біля входу, притискаючи до грудей невеликий пакет.