Частина 2. Гуляка. Розділ 3

Хоча База відпочинку тридцять восьмого сектора і розташовувалась лише трьома поверхами вище, добиратися туди треба було на аеробусі. А це означало поїздку в аеропорт і купу формальностей, пов'язаних з нею. З сьомого поверху розпочиналися елітні рівні. Висота поверхів ставала більшою, що робило тутешнє небо практично природним і давало можливість більше використовувати повітряний спосіб пересування, якщо треба було подолати великі відстані. А відстані тут були ще ті! Мешканці елітних рівнів воліли селитися в окремих будинках, а не поліблочних. Тож людей було менше, простору – більше, природи – бери – не хочу. У зв'язку з цим пропускали на цей рівень далеко не всіх. Перепусткою Гольдштейнів була путівка на Базу відпочинку. На пропускному пункті перед посадкою до аеробуса довелося чекати кілька годин. Тіна мужньо витримала це катування, і коли аеробус повільно відчалив від стартового майданчика, з насолодою із приємними передчуттями відкинулася в м'якому кріслі. На Базі Відпочинку вона була лише один раз кілька років тому, при цьому – з батьками та братом, що робило відпочинок не комфортним та залежним.

Мама тоді намагалася проводити з нею більше часу (так рекомендував психолог), чіплялася з бесідами, вічно тягла на якісь примітивні розваги. Тіні ж хотілося, щоб їй дали спокій. Від каруселів та присутності молодшого брата її нудило. Та й батьків не хотілося зайвий раз бачити.

Але тепер все має бути зовсім інакше. У неї одномісний номер та обслуговування «повний пансіон». Віддати належне батькам, цього разу вони для неї постаралися. "Загладжують провину за відмову віддати їй свої рейтингові бали", — пояснювала собі Тіна щедрість батьків.

База Відпочинку справдила очікування. Номер – величезний. Підлога — ніби глянсова шахівниця з великих чорних і білих квадратів. Білі квадрати — з підсвічуванням, а в чорних, як у дзеркалах, відбиваються навколишні предмети. Коли погляд упав на величезне панорамне вікно, забула про квадрати й підбігла до вікна. Там, за вікном, зелені тінисті алеї з дивовижними рослинами вздовж пішохідних доріжок, м'який рожевий пісок і чиста блакитна вода з ледь помітними хвилями, які шурхотять об берег.

Вона мріяла про це! Навіть не очікувала, що все буде саме так. Коли відпочивала з батьками минулого разу, облаштування номера було значно простішим.

М'яке високе ліжко видалося білою хмарою, масажне крісло — нірваною.

Облаштування поза номером теж обіцяло приємне проводження часу. Відпочивальників — мало, покоївки — привітні, бармени — усміхнені... Що не кажи — оазис штучно створеного раю.

Вона регулярно відписувалася про кожен свій крок, викликаючи неприкриту заздрість у однокласниць. Щобільше, у перші ж дні перебування на Базі несподівано отримала два відгуки від НЬОГО. Одного разу Женя поцікавився, скільки коштує цей чудовий відпочинок. Другий же відгук був справжнісінький! Він написав, що вона, Тіна, має чудовий вигляд і засмага їй личить! Що ще потрібне було для щастя?

Ось тільки психолог попалася дуже настирлива. Усім іншим дісталися звичайні віртуальні голограми. Їй же чомусь виділили психолога-людину. Середніх років блондинка із короткою стрижкою знайшла у Тіни цілу купу психологічних проблем. Вона просила називати себе Мартою та влаштовувала зустрічі щодня. Як їй тільки самій не набридало!

Через п'ять днів Тіна не витримала й рішуче заявила, що жодної психологічної підтримки не потребує. Марта при цьому на мить оторопіла, але напрочуд швидко знову прийшла до тями, при цьому сплеснула долонями й вигукнула:

— У такому разі гірки-каталки!

— Я погано переношу атракціони, — попередила Тіна, але на Марту це не справило жодної дії. — Ви вважаєте, що якщо мене знудить на вашій гірці, це покращить моє психологічне самопочуття?

— Безперечно!

Осяйна усмішка не сходила з обличчя Марти, і Тіна вирішила помститися їй.

— Добре, я піду на ці гірки, але якщо показники мого здоров'я погіршаться, ви відповідатимете за це!

Жодний м'яз не здригнувся на обличчі Марти, і Тіні нічого не залишалося, як записатися на ще одну процедуру.

"Гірки-каталки" були віртуальні — ізольована камера з ідіотським шоломом на голові.

Тіна без зазору вилила на своїй сторінці все, що думає про Марту та її «каталки», і лише отримавши десяток співчутливих відгуків, у тому числі й від НЬОГО, абияк заспокоїлася.

«Тільки наш атракціон позбавить вас симптомів хронічного стресу!» — Кричала з екрана настирлива реклама. «Злітаючи вгору і падаючи, немов у прірву, ви звільнитеся він докучливих проблем і забудете всі свої біди!»

Марта обрала найрадикальніший спосіб. Вона просто схиблена на своїй психології!

З такими думками Тіна залізла до кабіни віртуальних гірок. Усередині кабіни було крісло, поруч лежав шолом. Як у всіх віртуальних іграх, які Тіні встигли набриднути ще у дитячому віці, треба було сісти у крісло та надіти шолом.

— Пристебніться, — пролунав голос у шоломі.

— Можна подумати, що я випаду з кабіни, якщо не пристебнуся, — пирхнула Тіна. На що голос у шоломі негайно відповів:

— Це дозволить вам почуватися захищеною.

Сперечатись з шоломом не було сенсу, і Тіна пристебнула білі пластикові ремені.

Як і слід було очікувати, вона відчула себе в кабінці атракціону. Кабіна почала рухатися рейками повільно наближаючись до різкого спуску.

«Добре, потерплю», — подумала Тіна, зручніше сідаючи в кріслі й беручись за поручні, але через мить відчула різкий поштовх убік.

У її кабінку хтось заскочив!

— Посунься, — почула голосний шепіт біля свого вуха.

Худорлявий хлопець, не чекаючи, поки вона прийде до тями, якимось дивом втиснувся поруч у крісло.

— Т-ш-ш, — він приклав палець до своїх губ, даючи знак, щоб вона мовчала. — Я з приводу подарунка на шістнадцять років.

Тим часом кабінка під'їхала до спуску та почала набирати швидкість. Тіна втратила дар мови та здатність рухатись, а голос поруч продовжував: