Частина 2. Гуляка. Розділ 2

Батьки негативно сприйняли прохання про подарунок. Тіна навіть не очікувала такої реакції.

— Але ж ви питали, що подарувати на шістнадцять років?! — обурилася вона, побачивши мамин здивований вираз обличчя.

— Люба моя, — лагідно заспокоювала її мама. — Три рівні — це надто багато. Ти не зважаєш на дуже важливий момент. Для того, щоб у тебе побільшало на три рівні, у нас з татом рейтинг має зменшитися на п'ятнадцять. Це сильно вдарить по нашій репутації та життєзабезпеченню.

— Ви вважаєте, що я не заслуговую на такий подарунок? — Наполягала на своєму Тіна. — Я весь рік викладалася на повну! І ще рік треба лізти зі шкіри, щоб вступити до чогось пристойного! Хіба можна бути такими егоїстами? — Її обуренню не було меж.

Петро Гольдштейн почухав за вухом, як зазвичай це робив, коли треба було вирішити складну ситуацію, і вніс свою пропозицію:

— Ми підвищимо твій рейтинг іншим способом.

— Яким, цікаво, способом? — Тіна перевела на нього примружений погляд.

— Ну, по-перше, ти підтягнеш успішність.

— Так, звичайно, дуже слушна порада.

— Ми з мамою теж постараємось. Якщо мені вдасться реалізувати один проєкт, — продовжував тато, знову почухавши за вухом, — ми додамо дещо до сімейної скарбнички й через рік витягнемо на ту кількість балів, яка тобі потрібна для вступу.

— Через рік? Але мені потрібно зараз! — спалахнула Тіна.

— Навіщо? — не втрималася мама.

Тіна кинула на неї нищівний погляд і пішла до своєї кімнати, голосно грюкнувши дверима.

Батьки переглянулись. Анна глибоко зітхнула й похитала головою, а Петро знову почухав за вухом.

— Чому все тільки їй? — насупившись, глянув на батьків син Павлик, який досі мовчки спостерігав за тим, що відбувається.

— Боже мій! — Петро Гольдштейн схопився за голову й пішов думати до сусідньої кімнати, а мама взяла Павлика за плечі.

— А ти чого від нас хочеш, дитино моя?

— Приставку з мотогонками, — буркнув Павлик.

— Добре, — зітхнула мама.

А Павлик так і не зрозумів, це було "так” чи "ні".

«Нагадуватиму частіше, і вони здадуться», — подумав він про себе й втік грати у свою кімнату.

***

На сімейній раді ухвалили, що відправлять Тіну на Базу Відпочинку, щоб підвищити бали за шкалою «здоров'я».

"Вона відпочине, набереться сил і заспокоїться", — думали батьки.

Мама розповіла, що колись у молодості була знайома з однією юною особою, через яку її батьки змушені були поміняти роботу та переселитися на два поверхи нижче. Все через те, що як тільки їй виповнилося вісімнадцять років, і вона отримала можливість дарувати свої рейтингові бали, виявилося, що майже третина того, що вона мала, перейшло на картку соліста популярного на той час рок-гурту.

— Це ти була, чи що? — запідозрила Тіна. Мама якось дивно подивилася на неї, але не зізналася. Хоча насправді це могла бути й вона. Тіні іноді важко було її зрозуміти. Вона подумала, що, мабуть, не стала б дарувати свої бали Жені. Може, вона не так сильно його любить, як їй здається? Вона читала, що закохані навіть готові померти один за одного та всім що завгодно пожертвувати. "Усім, що завгодно, тільки не рейтингом", — вирішила у підсумку Тіна.

Вона, звичайно, не була проти того, щоб підвищити свої бали, але все-таки їхати їй не дуже хотілося. Бачити Женю вона тоді зможе лише на екмері. Як вона перенесе таке розлучення?

Щоправда, вони й так не часто бачилися. У класі учнів збирали один раз на тиждень, щоб провести незалежне тестування та надати індивідуальні рекомендації. Основна робота покладалася на віртучів — для кожного учня створювалася індивідуальна програма навчання з різних предметів. Більше місць і приводу для того, щоб зустріти його, Тіна не мала. Окрім мережі, звісно.

Женя Астахов був її таємною любов'ю, про яку ніхто не знав. Подруг, яким можна б було розповісти про свої почуття, Тіна не мала. Ділитись переживаннями з батьками вона не вважала за потрібне. Так що любила вона його непомітно для інших, здалеку — довго сидячи перед екмером і вивчаючи його сторінку. Оскільки відвідування сторінки не могло залишатися непоміченим, адже список відвідувань був прозорим, Тіна ходила на сторінки всіх інших однокласників. Робила це так, між іншим, щоб ніхто не запідозрив в індивідуальній увазі до її коханого. Вона ставила лайки на голограми, вела невимушені розмови з дівчатами, хвалилася своїми успіхами, але ніхто не знав, що робила це тільки для нього. Коли ніхто не бачив, вона страждала та плакала, бо він не звертав на неї жодної уваги! Навіть найменшої! Бо закоханий він був у Юльку Голубову! І не приховував цього. І вона не приховувала. І Тіна ненавиділа Юльку Голубову кожною клітиною свого тіла.

Тіна читала їхнє листування, яке потрапляло у вільний доступ, і в неї мліло серце. Як хотілося, щоб подібні слова були звернені до неї! Ці неоднозначні натяки, жарти, фрази, як, наприклад, «інше — в особистому листуванні». Що ж таке інше? Уява малювала неймовірні картини. Хіба батьки могли зрозуміти, якою прірвою для неї були ці два рівні у рейтингу між нею та Женею Астаховим?

Тіна поставила черговий лайк на його голограму з жалем, що більше нічого не може зробити, і хотіла вже вимкнути екран, але помітила нове повідомлення.

"Майя Лінник" — світилася іконка, і Тіна згадала про таємничу художницю.

Відкрила листа й побачила малюнок.

Кольоровими олівцями на папері було намальовано усміхнене дівчисько з круглими очима і кісками, що стирчали на два боки. Мабуть, ця Майя намалювала карикатуру на себе. А внизу було написано: «Вітаю з Днем народження!» До малюнку додавався короткий текст.

«Привіт, Тіно! У нас майже однаковий вік та майже однаковий рейтинг. Я зайшла на твою сторінку й виявила, що ти класна дівчина, з якою мені цікаво було б познайомитися. Інше — в особистому листуванні».

Тіна скептично подивилася на дивну пику з кісками. По суті, якщо не враховувати подарунок на шістнадцять років, ця Майя на три рівні нижче, і, напевно, дуже пишається, що дострибнула до неї, не доклавши особливих зусиль!