Частина 1. Втрачений світ. Розділ 6

Наступний віртуальний день почався буденно з уходу батька на роботу, а Майї — до школи.

Нереальна, ідеальна буденність обпалила хвилею спогадів про події вчорашнього дня й з’єднала Сашу і ліжко міцніше за будівельний степлер. Він довго не наважувався розплющити очі, слухаючи голоси, що долинали з коридору. Мама намагалася покласти Майї до сумки бутерброд, а та навідріз відмовлялася. Саша знав чому. Її однокласники бігали обідати в кафешку біля школи, що вважалося дорогим задоволенням у родині Лінників. Майя не ходила з ними, пояснюючи, що не голодна. І батькам не пояснювала, чому не бере з собою їжу до школи. "Я приніс гроші, і Майя не буде комплексувати".

Нереальна Майя. Нереальні гроші.

Холод пробіг по шкірі, коли він уявив, що вони залишаються удвох із мамою — у нереальній квартирі, з нереальною мамою. З мертвою мамою, якої насправді вже ніколи не буде.

Нереальний добробут. Нереальне життя.

Вчора, намагаючись знайти спосіб повернутися, він думав, що потрапив у таке становище випадково, але зараз вранці вчорашні події постали зовсім в іншому світлі. А якщо це є його реальне бажання? Повернути те, що втратив, але не можеш дозволити собі повернути, і тому гра зависла.

Мама покликала снідати, а у Сашка підкотив ком до горла. Він згадав, що не плакав з того часу, коли з батьком і Майєю відвозили коробочку з прахом мами до стіни пам’яті. Минуло пів року, а враження, що біда трапилася лише кілька днів тому.

Не вистачало перед матір'ю розплакатися.

Чималих зусиль варто було змусити себе вилізти з теплого ліжка, де так зручно було жаліти себе й скаржитися самому собі на свої нещастя.

Холодний душ завжди допомагав у таких випадках, і Саша подався у ванну.

Потім поснідав, намагаючись не видати свого настрою, і поквапився піти "на роботу".

Віртуальний Віктор сказав повертатися за кілька днів. Під час підйому з четвертого на восьмий поверх було досить багато часу подумати, і Саша дійшов висновку, що завислою гру можна вважати умовно. Сім'я — її тупикове відгалуження, закладене програмою. Віртуальний Віктор – функція, яка дасть інструкції до подальшого проходження.

Надія, що з'явилася, принесла полегшення, і до зупинки автотаксі на восьмому поверсі Саша підійшов майже впевненим в успішному завершенні квесту. Згадав, з яким настроєм учора повертався додому, розплатившись в автотаксі власноруч заробленими грошима. Вчора гроші здавалися набагато реальнішими.

Сівши в автотаксі, Саша назвав адресу, що значилася у підписаному договорі, але машина не рушила. Він повторив кілька разів, подумавши, що робить щось неправильно, і автотаксі його не розуміє. Але результат виявився тим самим. Вийшов, поступаючись машиною наступному пасажирові. Натиснув на пульті виклику замовлення. Знову поспілкувався з блоком керування тільки наступної машини, але й цей перевізник виявився глухим, німим і нерухомим.

Якийсь час він ще намагався шукати адресу за допомогою мініпорту, присівши на лавку недалеко від зупинки. І ось тут уже почуття безнадії, що залишило його на короткий час, повернулося з лишком. Машини недаремно його не розуміли. І мали рацію на сто відсотків, ігноруючи замовлення. У секторі, де вчора ще на карті значився промисловий район та розташовувалась лабораторія "першокласних ігор", сьогодні було відзначено поле для гольфу. Як глузування з його жалюгідних потуг втекти з віртуальної реальності. Зелене поле на кілька гектарів. З іншою адресою, без жодного натяку на "Першокласні ігри".

"Це не справжня реальність" - все сильніше й сильніше стало пульсувати в голові, і Саша притиснув долоні до скронь, мимоволі намагаючись зупинити спіраль паніки.

Була ще одна адреса, отримана ним на біржі. Ця адреса на п'ятому поверсі на карті існувала, але, як з'ясувалося після повернення на п'ятий поверх, виявилася не меншим міражем. Двері Сашку відчинив чоловік похилого віку, який ні слухом, ні духом не знав ні про Віктора, ні про його помічницю Олену.

Майже у повній прострації Саша повернувся додому. Написав листи до "Першокласних ігор", Віктору та Олені. Не став відправляти з пошти Майї, як завжди робив раніше, а розбудив Гуляку, зобов'язавши його повернутися з відповіддю. Довго чекав, але дрон повернувся ні з чим.

Що він міг зробити?

Майя прийшла зі школи й весело щебетала з мамою на кухні, а у Сашка від свого положення волосся вставало дибки.

Майя розповідала мамі про те, які олівці та фарби вона хоче купити за ті гроші, що випросить у брата, а Саша, зібравши останні краплі самовладання, повернувся до пошуку відповіді на завдання, що сам собі й придумав, розважаючись учора з м'ячами для гольфу – знайти спосіб як насправді потрапити на верхній поверх.

За вісім годин роботи зламав пароль рейтингової шкали. Виявив слабкі місця в рейтинговій шкалі — реєстрація при народженні та повноліття. У ці періоди перезапускався обліковий запис мешканця Рейтполісу та була можливість вставити нові дані.

Але це нічого не змінило!

Він би вставив свої дані, якби можна було повернути час назад. Але, як і в житті, у віртуальній реальності це було неможливо. Шістнадцять років йому виповнилося майже рік тому, і його повноліття закріпилося довідкою нелегала.

Для нього це було пізно. Для Майї – ні, для нього – пізно!

Отже, він не потрапить через рейтингову шкалу на один з верхніх поверхів. Жодної рейтингової картки йому не бачити, він не виконає придумане ним же завдання квесту й не вибереться.

Саша брів вулицею й проклинав своє нікчемне життя. Батько мав рацію. Занадто захмарними були його цілі. Якщо високо ставити планку, можна не дострибнути, але падати дуже боляче. Він надто багато хотів, не маючи жодних можливостей для реалізації своїх цілей. І ось результат. Назавжди застряг у цій віртуальній реальності!

Саша не знав, що робити далі.

Віртуальне життя було кращим за реальне. У віртуальному було те, чого йому не вистачало.