Частина 1. Втрачений світ. Розділ 3

Через п'ять днів запою Володимир Лінник отримав з роботи коротке службове повідомлення про звільнення, яке його швидко протверезило. Оскільки звільнили його за прогули, вихідна допомога була мізерною. Тепер до відчаю від втрати сина приєднався ще сором перед дочкою за свою слабкість. Найостанніше виглядати слабким перед тим, для кого ти – єдина опора. Він мучився весь вечір від думок, намагаючись повернутися до планів про пошуки сина, але не міг наважитися поговорити з дочкою.

Майя весь цей час намагалася поводитися непомітно, не потрапляючи батькові на очі. За останній тиждень і до того її невисока успішність в школі помітно з'їхала вниз, і Майя боялася, що помітивши жалюгідні результати її останньої контрольної з математики, батько розсердиться і виконає давні погрози викинути улюблені олівці та фарби.

У день звільнення батька Майя марно просиділа перед відкритим зошитом із завданням. Яка може бути площа купола, якщо з Санею сталася біда? Навіщо збільшувати висоту поверху на дванадцять відсотків, якщо купол все одно не можна розібрати та скласти заново? Вона могла уявити купол, намалювати його з усіма пропорціями та відтінками навіть при тому, що зовні його ніколи не бачила, але розрахувати... Тим більше зараз, коли переживання за брата не лишали ні крапельки місця в голові для цифр.

Раніше хоч Саня допомагав, вони вчилися паралельно. Не маючи можливості офіційно відвідувати школу через відсутність реєстраційного номера та документів, брат навчався за її завданнями. Саня був на два роки старшим і, як Майї здавалося, у кілька разів розумнішим. Навчання давалося йому легко, ніби між ним і формулами існував якийсь таємний зв’язок. До того ж він якимось дивом встигав переробляти гори інформації в мережі й знав набагато більше, ніж Майя. І не тільки про купол, його висоту, ширину та площу. Якби зникла вона, Майя, брат швидко би її знайшов. Він придумав би якийсь спосіб. Він, напевно, зміг би з'ясувати, звідки надійшло останнє повідомлення на її мініпорт. Декілька днів тому батько сказав, що в поліцію такий мініпорт нести не можна: заберуть і накладуть штраф за користування недозволеним пристроєм. Але ж треба було щось робити. Майя закрила зошит.

Вийшовши зі своєї кімнати, помітила, що батько дивиться старі відеозаписи.

«Як в іншому житті, — подумала Майя, — веселі мама та батько. Чийсь день народження. Мій чи Сані — одразу не зрозуміти. Купа дітей та повітряних куль».

Батько натиснув на паузу відео та повернувся на звук її кроків.

Цього разу він був тверезим, а Майя — сповненою рішучості.

Вони вирішили шукати можливість визначити, звідки надійшло останнє повідомлення від Сашка.

***

У службі зв'язку на роботі у Володимира Лінника мініпорт Майї протримали дві години безрезультатно.

Володимир відніс пристрій ще в кілька місць, де також їм не змогли допомогти, але дали адресу співробітника служби безпеки, що вийшов на пенсію.

Службіст-відставник зустрів батька та дочку спочатку насторожено, але, розібравшись у причинах незвичайного візиту, з цікавістю став вивчати пристрій, який Майя поклала перед ним на стіл. Чоловік узяв пристрій обережно, майже шанобливо, наче перед ним була річ не з нижніх поверхів.

— І ви хочете сказати, що це працювало нарівні з офіційною мережею? — перепитав він, не відриваючи погляду від мініпорту. — Без плати за дзвінки й повідомлення?

Він підняв брови й тихо хмикнув.

— Цікаво…

На щастя Лінників, їхні сподівання збіглися з його професійною цікавістю. Уже наступного дня їм удалося потрапити до одного з відділів служби безпеки.

— Не знаю, чи порадує це вас, чи ні, але сигнал ми запеленгували на підприємстві, що переробляє сміття.

Співробітник служби безпеки виклав перед Лінниками невелику деталь:

— Це те, що, напевно, залишилося від вашого другого мініпорту.

Майя впізнала його одразу. Навіть понівечений, зламаний, він був занадто знайомий. У грудях щось різко стиснулося, і сльози самі накотилися на очі.

Чоловік помітив це і поквапився додати:

— Але ми дізналися, з якого сектора надійшла ця партія сміття.

За годину Володимир знову сидів у поліційній дільниці. Цього разу — вже з конкретною інформацією.

— До цього сектора доступ обмежений, — пояснили йому.  — Але можна переглянути записи відеокамер.

— Можливо, цей сектор значився на біржі, — обережно припустив Володимир.

Його перебили, навіть не дослухавши:

— Ми все перевіримо, не турбуйтесь.

— Ми самі перевіримо, — почула Майя від батька, коли вони вийшли з поліції. — На допомогу поліції, я так зрозумів, надії мало. Я візьму дядька Петю та Валика.

Він зупинився й подивився на дочку:

— А ти йдеш додому.

— Але тату…

— Я сказав, додому.

Він різко повернув за ріг найближчої будівлі, залишивши Майю стояти на місці — з уламком надії в руках і тривогою за життя брата, а тепер вже і за батька.