Частина 1. Втрачений світ. Розділ 3

Через п'ять днів запою Володимир Лінник отримав з роботи повідомлення про звільнення, яке його швидко протверезило. Оскільки звільнили його за прогули, вихідна допомога була мізерною. Тепер до відчаю від втрати сина приєднався ще сором перед дочкою за свою слабкість. Найостанніше виглядати слабким перед тим, для кого ти – єдина опора. Він мучився весь вечір від думок, намагаючись повернутися до планів про пошуки сина, але не міг наважитися поговорити з дочкою.

Майя весь цей час намагалася поводитися непомітно, не потрапляючи батькові на очі. За останній тиждень і до того її невисока успішність в школі помітно з'їхала вниз, і Майя боялася, що помітивши жалюгідні результати її останньої контрольної з математики, батько розсердиться і виконає давні погрози викинути улюблені олівці та фарби.

У день звільнення батька Майя марно просиділа перед відкритим зошитом із завданням. Яка може бути площа купола, якщо з Санею сталася біда? Навіщо збільшувати висоту поверху на дванадцять відсотків, якщо купол все одно не можна розібрати та скласти заново? Вона могла уявити купол, намалювати його з усіма пропорціями та відтінками навіть при тому, що зовні його ніколи не бачила, але розрахувати... Тим більше зараз, коли переживання за брата не лишали ні крапельки місця в голові для цифр.

Раніше хоч Саня допомагав, вони вчилися паралельно. Не маючи можливості офіційно відвідувати школу через відсутність реєстраційного номера та документів, брат навчався за її завданнями. Саня був на два роки старшим і, як Майї здавалося, у кілька разів розумнішим, ніж вона. Йому навчання давалося набагато легше. Крім цього, він якимось чином встигав переробляти гору інформації в мережі та знав набагато більше, ніж Майя. І не тільки про купол, його висоту, ширину та площу. Якби зникла вона, Майя, брат швидко би її знайшов. Він придумав би якийсь спосіб. Він, напевно, зміг би з'ясувати, звідки надійшло останнє повідомлення на її мініпорт. Декілька днів тому батько сказав, що в поліцію такий мініпорт нести не можна: заберуть і накладуть штраф за користування недозволеним пристроєм. Але ж треба було щось робити? Майя закрила зошит.

Вийшовши зі своєї кімнати, помітила, що батько дивиться старі відеозаписи.

«Як в іншому житті, — подумала Майя, — веселі мама та батько. Чийсь день народження. Мій чи Сані — одразу не зрозуміти. Купа дітей та повітряних куль».

Батько натиснув на паузу відео та повернувся на звук її кроків.

Цього разу він був тверезим, а Майя — сповненою рішучості.

Вони вирішили шукати можливість визначити, звідки надійшло останнє повідомлення від Сашка.

***

У службі зв'язку на роботі у Володимира Лінника мініпорт Майї протримали дві години безрезультатно.

Володимир відніс пристрій ще в кілька місць, де також їм не змогли допомогти, але дали адресу співробітника служби безпеки, що вийшов на пенсію.

Службіст-відставник зустрів батька та дочку спочатку підозріло, але, розібравшись у причинах незвичайного візиту, з цікавістю став вивчати пристрій, який Майя поклала перед ним на стіл.

— І ви хочете сказати, що це працювало нарівні з офіційною мережею, причому без плати за дзвінки та повідомлення? — здивувався колишній службіст. — Цікаво...

На щастя Лінників, їхні сподівання, пов'язані з мініпортом, збіглися з інтересом того, до кого вони звернулися. Наступного дня їм удалося потрапити до одного з відділів служби безпеки.

— Не знаю, чи порадує це вас, чи ні, але сигнал ми запеленгували на підприємстві, що переробляє сміття.

Співробітник служби безпеки виклав перед Лінниками невелику деталь:

— Це те, що, напевно, залишилося від вашого другого мініпорту.

У Майї на очі накотилися непрохані сльози.

Чоловік помітив це і поквапився додати:

— Але ми дізналися, з якого сектора надійшла ця партія сміття.

За годину Володимир знову був у поліційній дільниці.

— До цього сектору доступ обмежений. Але можна переглянути записи відеокамер.

— Можливо, цей сектор значився на біржі, — спробував підказати Володимир, але його перебили:

— Ми все перевіримо, не турбуйтесь.

— Ми самі перевіримо, — почула Майя від батька, коли вони вийшли з поліції. — На допомогу поліції, я так зрозумів, надії мало. Я візьму дядька Петю та Валика, а ти йдеш додому, — дав він вказівку дочці, а сам повернув за ріг найближчої будівлі.

*****

Чергове розчарування Віктора не мало меж. Він стільки сподівань покладав на свій новий електронний продукт! Але схоже, цим надіям не судилося збутися. При зустрічі з черговим випробуваним він змінював параметри симулятора і сподівався, що кожен наступний прокинеться, а отримана від нього інформація допоможе з'ясувати причини затримки «повернення» інших. Після відключення симулятора він добу чекав, поки його черговий піддослідний прийде до тями. Удвох з Оленою вони перенесли нерухоме тіло до палати, де перебували всі інші. Молодий нелегал був четвертим.

— Хотів познайомитись? Знайомся, — із сумною іронією сказав Віктор, перевіряючи реакцію зіниць на світло у нового члена випробувальної команди.

Усі четверо були живі. Складалося враження, що після відключення від симулятора всі вони залишились у «Втраченому світі». Тіло тут, свідомість — там.

Віктор позбавився особистих речей піддослідних, але не наважувався позбутися тіл. Ставати вбивцею не входило в його плани. Після чергової невдачі він продовжував роботу над налаштуваннями гри, будучи впевненим у тому, що підбере потрібні параметри та все виправить. Інакше ніяк не могло бути. Інакше — це означало б зупинку чи рух униз кар'єрними сходами у зв’язку з невиконанням взятих зобов'язань. Він готовий був навіть заплатити будь-кому з піддослідних згідно з договором, якби хоч один з них прийшов до тями. Продовжуючи фанатично вірити в успіх свого проєкту, Віктор усіх учасників випробувань помістив у капсули з повною підтримкою життєвих функцій та вважав, що робить правильно. Принаймні нічого катастрофічного з піддослідними не сталося. Так переконував Віктор сам себе і думав: «Можливо навіть, що у своєму ілюзорному світі вони цілком щасливі й не повертаються саме тому, що там почуваються набагато краще, ніж у дійсності».