Глава 20

Підземна печера, вкрита зеленими бурульками, що звисали зі стелі. Серед неї витяглася сива волога темрява, неймовірно густа і наповнена смердючим запахом гнилих апельсинів. Де-не-де долинають звуки струменіння води, що ллється як безперервний легенький шепіт, віддзеркалюючись в оточуючих кам'яних стінах печери. Проходячи далі команда потрапляє в темну, але світлу кімнату, що замилюється від вогких відблисків водяного потоку, які танцюють на кришталевих каменях, розташованих в різних частинах підлоги..Тут вони і вирішують трохи перечекати в надії на появу другої частини команди.
— Більше чекати не можна,-— промовив Нік із напруженим виразом обличчя, його очі віддзеркалювали невпевненість і тривогу.
— Отже, йдемо вперед? — поцікавилася Стелла, з побоюванням дивлячись на темряву в проході...
— Давайте вже хоч щось робити, а то я зараз тут задихнуся  — Сумі окинула поглядом усіх і дістала зі свого рюкзака факел — Хочете я піду першою?
— Ні, першим піду я — заявив Раян із переможною усмішкою. — Не можу дозволити дівчині наражати себе на небезпеку. Ми ж не знаємо, що чекає на нас попереду
— Ця дівчина, може з легкістю пустити тобі кишки одним пострілом. Тож не треба мене недооцінювати. 
— Сумі, я навіть не думав цього робити. Всі знають, що з тобою зв'язуватися собі дорожче.
— Ах ти...— дівчина замахнулася, щоб дати стусана хлопцеві, але зітхнула — Іди першим. Якщо тебе з'їдять я плакати не буду 

Хлопець мовчки взяв у неї факел і пішов уперед. Протягом кількох хвилин герої подолали підземні лабіринти, відчуваючи, як печера стає все темнішою. Запах гнилих апельсинів посилювався, змішуючись із солоним подихом вологих стін. Близькі шорохи та тонкий свист зазначали, що щось чекає в невідомій темряві .
— Цікаво, що ми взагалі маємо тут робити? — бліде обличчя Стелли продовжувало роздивлятися навколишнє середовище і його вираз став ще більше напруженим, немовби відчуваючи невидиму загрозу, що ховається в темряві. 
— Замріть — раптом промовила Сумі, виражаючи своїм виглядом, що потрібно зупинитися. Учасники застогнали в очікуванні, але нічого не відбулося
— Тобі варто менше параноїти — звернувся до неї Раян 
Стіни задріботали та печерою гуркотом прокотився дивний звук, схожий на рев. Кров у жилах кожного учасника різко похолоднішала, а вони самі сполотніли. Руки судомно потягнулися до зброї. Стелла миттю стала в позу і вимовила заклинання на підтримку НР. Нік вибіг перед Раяном і поставив свій щит, який за кілька секунд встановив над ними купол. 

Гуркотіння наближалось і прямо на них вибіг з тіней великий морозний павук. Його оксамитове тіло відблискувало у світлі факелу.Темрява ще більше заглибилася. Ніхто і помітити не встиг як з кожного кутка почали вибігати різні види павуків – великі та маленькі, швидкі та повільні. Їхні лапки та павутиння створювали плутанину загрозливих в'язів, готових вплести своїх жертв.

— Приготуйтесь до бою! — скомандував Нік, розподіляючи свій щит так, щоб він огорнув кожного члена команди окремо. — Я не зможу довго підтримувати щити на вас, тому вбийте як умога більше.

— Так! — вигукнула група, у їхніх очах була рішучість, але страх позначився на їхніх збуджених обличчях

Стелла стиснула свій жезл і щось бурмотіла під ніс. Її магія зеленим світлом покривала інших членів команди та підсилювала їхні характеристики. Проте передусім вона сконцентрувалась на Ніку, аби підтримати його потік мани. 

Сумі, витягнула свій арбалет та вибрала арбалетну стрілу, покриту отрутою, готову до влучання в вразливе місце ворога. Запах отрути наповнював повітря під час кожного пострілу. Стріли проходили крізь тіла павуків і вони падали завмираючи, а потім розсипались на попіл. Раян заговорив свій меч і майже непроглядну темряву освітлило полум'я на лезі його меча, яким він розтинав тіла монстрів. Райд же відстрілювався магією на відстані. Не підпускаючи нікого надто близько до Сумі та Стелли.

Проте таки декілька змогли прорватись. Сумі вискочила вперед і почала відстрілюватись зблизька. Вона рішуче і граційно ухиляється від всіх нападів та контратакувала, але в результаті таки попадала під пряму атаку одного з павуків. Сумі вже відчуває як паук зараз проштрикне її тіло, але один яскравий спалах і перед нею вже стоїть Раян та відбиває напади наступних противників

— Дякую! — промовляє лучниця продовжуючи бій. Павуків меншає, проте з поміж них почали з'являлися і змії. Деякі з них мали темне забарвлення, інші вражали своєю яскравістю. Їхні тіла вививались з-поміж тіней, а слизькі лусочки виглядали небезпечно в цьому страшному світлі.  Кілька великих павуків вибігли вперед, а змії плекались серед них, створюючи химерний ландшафт. Подібно до координованого танцю, павуки та змії наближалися наближались все ближче.

—Гробниця! — вигукнув Райд і навколо купки змій піднялась земля та накрила їх стискаючи так, що тільця не витримували та чавились.Те саме він пророблював з невеликим скупченням подальших змій

—Їх всіх надто багато —  жезл Стелли починав тьмяніти.

Нік, не в змозі більше підтримувати міцні щити на членах своєї команди, близько вступив у бій. Він майстерно маневрував своїм мечем і щитом, відхиляючи атаки павуків та пристосовуючи свої захисні заклинання до рухів змії. Щити тріскались і в невдовзі повністю зникли. Тепер будь-яке поранення могло завдати необоротної шкоди..Бій розгортався з епічною красою: арбалетні стріли Сумі розривали повітря, лікувальні заклинання Стелли допомагали зменшити дію паралітиків, а Нікові вдалося елегантно вразити мечем чергову змію, забезпечуючи команді значний витік часу. Кінцевий етап битви наступив, коли всі об'єднали свої сили для спільної атаки. Могутній потік магії вибухнув, освітлюючи печеру в осліплюючих блисках, і раптово всі монстри зникли, немов затемнений коштовний камінь.

— Всі цілі? —підводячись Нік оглянув всіх присутніх і його погляд зупинився на Раяні, що тримав непритомну Сумі за руку. Її тіло заціпеніло, а з рани на плечі текла кров.