Глава 18

—Що ви зробили? —чоловік кричав на всю лабораторію. Кілька десятків очей дивилися на нього з переляком. —Ви зобов'язані принести мені готовий прототип. Це великий прорив в історії і ми повинні зробити його першими! Замовники чекати не буду. Мені без різниці скільки потрібно дітей, скільки потрібно матеріалів. Якщо ви не зробите цього, я особисто пущу вас на досліди! 

—Так сер! —відповіли всі хором.  Їх обличчя дивились донизу і були дуже похмурими. Всі розуміли, що це майже неможливо, але більше всіх це розуміла сама Ліліан.

Коли чоловік пішов, Ліліан залишилася стояти нерухомо. Її кар'єра котилася вниз і все через одну невдачу. Мозок Ессі все ще був стабільний і готовий до пересадки, але відповідного донора не було. А час йшов на години, а, може, і зовсім на хвилини. 

—Ми не зможемо створити відповідне тіло,—мовив Джед, підходячи до подруги

—У нас залишилися діти. Пересадіть їм частину системи Ессі— різко відповіла Ліліан 

—Але без підготовки вони...

—У нас немає часу! Можливо, хтось із тих, хто залишився, зможе вижити хоча б на деякий час. Підпишемо контракт і зможемо відтворити заново. 

—Ліліан, це небезпечно. У гіршому випадку, вони можуть вийти з-під контролю! 

—Тоді вб'єте їх. А зараз до роботи! — жінка наказовим тоном скомандувала діяти і попрямувала до виходу з переговорної кімнати. 

Деміан хотів піти за нею, але Джед попросив його залишитися. 

—Їй варто побути одній. Не слід зараз нічого робити.

—Я не впевнений, але, можливо, ти маєш рацію.— чоловік лише спостерігав за тим, як його кохана зникла за ледве прочиненими дверима.  

***

Жінка сиділа у своєму кабінеті й ламала голову над тим, як відтворити біоробота наново. Вона бачила на моніторах, що діти не витримують настільки сильний мозок і гинуть один за одним. Надії зовсім немає. Але Ліліан занадто сильно хотіла бути передовим науковим співробітником, вона все життя хотіла визнання і зараз відступити було б не в її правилах. Вона шукала й шукала, перечитувала медичну книгу номера вісімдесят три, поки не натрапила на цікавий факт. Колись іскристі очі жінки різко потьмяніли, руки затряслися, а в голову прийшла геніальна, але страшна ідея 

***

—То ж що  ми покажемо? Наш прототип знищено. Її не відновити. Та й жертв пішло чимало — чоловік з білим волоссям сидів, втупившись у підлогу. 

—Ми можемо спробувати знайти ще підходяще тіло У нас ..

—Нема на це часу —перебила його жінка, що сидить поруч 

—Вона має рацію, щоб знайти підходяще тіло, нам довелося пожертвувати більш ніж сотнею дітей, і навіть якщо Ессі приживеться, треба провести ще дослідження, щоб запобігти повторному інциденту...

—Ти маєш рацію, але нічого не робити теж не вихід —Джед сидів оглядаючи кожного в цьому приміщенні 

—Можливо пані Ліліан зможе щось вигадати ?— всі різко подивились на Деміана, але той лише понуро здвинув плечима 

—Вона зараз не в тому настрої. Ще й Мілі вчора стало знову погано в шкільному басейні. Вона розривається між всим цим..—чоловік був засмучений, його брови насуплені ,а руки стискались в кулаках

—Деміане, ти не винен ні в чому— поплескав його по плечі чолов'яга

—я не можу допомогти власній сім'ї яка від мене користь ... Вибачте, я піду краще. 

***

—Отак твої батьки і мучилися. Кожен по суті варився в своему котлі і не помічав іншого. Цей проєкт віддалив їх, а твоя мати вибрала кволе, хворе тіло власної дитини, щоб створити прототип. Коли це сталось, ми не знаємо, але потім пішла велика боротьба за тебе, в якій перемогла Ліліан. 

—Але коли правління дізналось, що саме коїлося в лабораторії, то закрило експеримент —вліз в розмову чоловік в масці— Все повісили на директора, а нас відпустили. Лілан почала працювати на себе і винайшла нинішню гру, але все одно, це не та вершина якої вона прагнула і прагне по сьогодні

—Саме так, твою матір засліпило бажання довести світу свою унікальність. Я впевнений, що вона продовжує дослідження, але вже за допомогою гри 

—Наші перевірені інформатори кажуть, що саме на цій річниці почнеться повний апокаліпсис, адже Лілан вже майже все підготувала для цього. Який саме в неї план ми досі не знаємо напевне. Але нічого хорошого там точно не буде. —Міла слухала уважно, не перебиваючи. Її тіло тремтіло, а мозок відмовлявся приймати це як факти 

—Ви кажете, що моя мама злий геній, а я її творіння. Тоді чому вона не тримала мене біля себе весь цей час? Куди подівся мій батько? Що взагалі сталося далі?!—Міла перейшла на крик, а з очей зірвалися сльози

—Заспокойся. Дуже багато питань на які ми не маємо відповіді. Це все у тебе ось тут.—хлопець вказав на голову Міли— Ти була очевидцем майже всього, просто не пам'ятаєш цього.

—Тобто ті сни що я бачила реальні?

—Ти бачила сни?— здивовано запитав чоловік в масці вовка 

—Ну так. Я бачила якісь несумісні уривки між собою. Як з мамою, так і з Кейтлін і з людьми яких взагалі не знаю 

—Невже пам'ять сама почала повертатись? Люк ,хіба це можливо?

—Скоріше за все щось стало тригером. Препарат не міг просто так перестати діяти. А я нічого не робив. Можу зробити припущення, що це через гру. Адже ,Міло, ти там зареєстрована чи не так?

—Так. Я мала брати участь в ній. О, господи, який сьогодні день?!

—Не хвилюйся, івент почнеться лише завтра в обід. Проте я б не радив вам обом там бути

—Гей , ти що хвилюєшся за мене,батьку?—Люк поплескав чоловіка по плечу —це буде небезпечно, але, Міло, якщо ти згодишся все пригадати, то думаю ми вистоїмо. Нам потрібна Ессі і її сила, щоб врятувати як умова більше людей. 

—Я...я.. я згодна —дівчина дивилась на них з острахом, але щось всередині казало, що вона робить правильний вибір. 

—От і добре, тоді ходімо. В нас тут є невелика лабораторія.— Міла мовчки пішла за ним.

Ще глибше під землею дійсно знаходилась невелика лабораторія, яка скоріше нагадувала операційну. На стелажах стояли різні прибори від скальпелів до затискачів.