Глава 16

Міла заплющила очі й ніби провалилася в глиб своєї свідомості. Вона відлунням один за одним повторювала слова: "Рятуйся. Не дозволь їм використати себе"  Вони пульсували в голові дівчини і її очі різко спалахнули синім. Міла досі лежала нерухомо, намагаючись не привертати увагу непроханих гостей. Але в той же час, вона намагалася згадати, де знаходяться ще одні потаємні двері, що вели назовні. Обміркувавши логічний ланцюжок, Міла одним рухом натиснула на стіну в певній ділянці і провалилася вниз. 

—Джеде, ти чув це? —чоловік одразу почав обмацувати підлогу, але кнопку для активації входу в потаємну кімнату він не знайшов. Тим часом Міла вже щодуху бігла підземним шляхом, поки не вибралася за квартал від будинку. Будучи дуже обережною, вона немов тінь, ховалася від поглядів людей і камер. Невдовзі Міла опинилася біля невеличкого будинку, що знаходився недалеко від школи 

—Місце прибуття визначено —промовила дівчина та азбукою Морзе простукала у двері гаража слова "Впусти мене". Двері відчинилися. Увійшовши всередину, вона хутко зачинала їх за собою 

—Не думав, що ти прийдеш так рано.

—Особа визначена. Особа зелена, а значить тобі можна вірити — Міла прошепотіла це як тільки побачила чоловіка і втратила свідомість 

***

У палаті експерименту номер двадцять три вже понад дві години сиділа Кейтлін, проводячи численні досліди. Її обличчя було блідим, очі порожніми і темними, а рука щось судорожно записувала на папері. Зрідка жінка вставала, щоб узяти проби крові або навпаки щось ввести в кров чи під шкіру дівчинки. Згодом по радіо заговорив чоловічий голос :

—Міс, Кейтлін, ризик ускладнень 67 відсотків. Рекомендую перервати процес.

—Ні. Замініть віртуальні подразники на механічні. Впливайте на мозок за допомогою електрики і поступово підключайте Роз

—Її нервова система ще не готова..

—Виконуйте! —мовила жінка наказовим тоном і всі в головній кімнаті не могли не підкоритися.

***

Міла почала приходити до тями і відчула, що лежить на чомусь холодному, можливо метлічному, Розплющивши очі, яскраве світло ненадовго засліпило її, але незабаром вона звикла до нього.  Рейнар намагалася піднятися, але її тіло було прикуте до ліжка. Паніка охопила дівчину

—Заспокойся. Ти в безпеці.—на світло вийшов хлопець у масці вовка, що ще й змінювала його голос.

—Хто ви і що вам треба?!—зірвалася Міла на крик, намагаючись  вирватися, але тільки робила собі боляче і дряпала руки до крові. 

—Ти справді не пам'ятаєш мене? —запитав чоловік, проводячи рукою по її обличчю.  Дівчина з'їжилася. —Ти згадаєш, але от тільки не зараз. Побудь тут кілька годин. Відпочинь. Вона скоро з'явиться. 

—Про кого ти? —дівчина перебувала в цілковитому подиві, а чоловік некваплячись підійшов до стелажа і вийняв звідти якийсь флакончик і шприц. 

—Всьому свій час. А зараз поспи.— він набрав речовину в  шприц і, притискаючи однією рукою Мілу до металїчного ліжка, ввів їй цей препарат у кров. Усе, що встигла помітити для себе Рейнар, це те, що він був дуже сильний, і від тиску на її тіло Мілі стало важко дихати. Незабаром її очі вкрилися пеленою і вона заснула. 

—Час ще не настав, Все занадто рано ... Вибач Міла— чоловік погладив її по волоссю і пішов геть.

***

Нік прокинувся у себе вдома ближче до полудня. Голова страшенно боліла, як і все тіло. Прийти в норму і згадати хоч щось із минулого дня не вдавалося. Ще й хтось дуже голосно сопів поруч. Нік спершу не звертав увагу, а потім зі здивуванням втупився на дівчину, що лежала в його ліжку і з милим виглядом спала 

—Стелла— намагався розбудити її хлопець

—Ще трохи. Мам, ще кілька хвилин 

-—Стелла вставай! —хлопець почав стягувати з неї ковдру 

— Ну я ж сказала,що ще пару хвилин!— дівчина схопилась за ковдру в готовності боротися

—Стелло, та годі вже!

—Нік! —дівчина різко розплющила очі і перелякано дивилася на хлопця, який в свою чергу впав з ліжка разом з ковдрою — Що ти забув у моїй кімнаті ?

— Це я маю тебе запитати. Як ти опинилася в мене з ночівлею та ще й у моєму ліжку

—Що?!—Стелла розчервонілася, але швидко отямилася.—Нічого не пам'ятаю. О, боже! —вскрикнула дівчина, шукаючи свій телефон —Мама! Вона ж, напевно, місця собі не знаходить. 

—Я думаю, моя мама могла повідомити твоїй, що ти в мене. Підемо запитаємо. Може, вона знає, як ми опинилися вдома.—хлопець підвівся з ліжка і попрямував на кухню. 

У будинку було якось занадто тихо, що дуже насторожило Ніка. Він пройшов на кухню, але там було порожньо. 

—Дуже дивно...— прошепотів він — Мааам! — хлопець попрямував до кімнати матері. Постукавши, він увійшов і побачив, як вона стоїть біля вікна —Мамо, усе добре? —жінка мовчала. Хлопець неспішно підходив ближче і хотів було торкнутися жінки, але вона скрикнула 

— Божечки, Нік, ти чого підкрадаєшся до матері? Я мало серцевий напад не отримала 

—Вибач. Я постукав, але ти мене не чула— щось насторожило хлопця у поведінці матері і взагалі у всій ситуації, яка склалась. 

-—Ой, я просто задумалася — жінка закашлялася, —Чого це ти так рано прокинувся? Я думала, ви довше відпочиватимете 

—Ми...—хлопець відвів погляд і не встиг договорити, як жінка погладила його по голові 

—Не потрібно виправдовуватися. Але надалі, будь ласка, не пийте стільки, ви ж усе-таки підлітки.

—А? — Нік стояв у подиві -—"Не пити стільки?" — тут до кімнати увійшла Стелла. 

—Добрий день! — промовила дівчина

—О, Стеллочко і тобі добрий день. Як спалося?

—А, ну, добре. дякую. Я хотіла запитати, а ви не казали мой мамі, що я тут?

—О, так, я їй зателефонувала. щойно ми з Мілою вклали вас спати.

—Міла теж була тут?

—Звичайно. Ви ледве ноги волочили. Вона вас і привела. Вся стомлена. Я запропнувала їй перевдягтись. Схоже вона часто падала. поки вела вас, але Міла відмовилась і пішла додому.