Глава 15

Міла всю ніч не могла заснути і крутилась, прокручучи в голові завтрашній день. До івенту залишилося зовсім нічого і сьогодні останній момент для подачі заявок з повним списком учасників команди. 

—Це просто неможливо!!!— вигукнула дівчина і кинула подушку в стіну. —Чому вони так з Райдом!? Чому не пояснюють мені нічого, натомість дозволяють собі звинувачувати мене в усьому...?!— дівчина сіла на край ліжка і зітхнула. Сон зовсім випустив її зі своїх обіймів.

Міла тяжко зітхнула і поглянула на шолом. До підйому було ще пару годин, тож вона могла витратити їх на гру, що і зробила. Шолом засвітився  і дівчина поринула у віртуальний світ.

Зранку на сервері було доволі порожньо, але з іншої сторони це давало змогу насолодитись безкраїми просторами наповну. Міла некваплячись прийняла один з квестів на дослідження, та пішла до перевалу знищуючи на своєму шляху всіх мобів, що траплялись.

—Це навіть якось занадто просто..— розчаровано повідомила вона сама собі. Міла стояла біля входу в перевал. Їй не вистачало цього драйву, тому вона з впевненістю ступила всередину. Вже через кілька хвилин по периметру перевалу з'являлись темні іскри та було чути вибухи. Піднялась пилюка, стались зсуви та в небо здійнялись жовті промені. Міла збирала лут з кожної скрині, яка з'являлась після бою. Вона досліджувала кожен клаптик не лишаючи нічого на своєму шляху. І врешті виконала завдання. Отримавши дорогоцінний камінь, вона одразу згадала Райда

—Схоже скоро ти і без моєї допомоги зможеш виконувати всі завдання— пролунали в її голові, слова хлопця. Дівчина стиснула в руках камінь. Думки знову почали роїтись в ї голові. 

—Можливо ти і правий..— з посмішкою сказала вона.— Але це лише через те, що ти скільки разів допомагав мені і рятував мене..— вона поклалакамінь в кишею та поглянула на безкраїй світ гри. Посмішка замайоріла на її обличчі. Цей всіт був чимось неймовірним і вона в ньому була що найменш не останьою особою.

****

Цей шкільний день не відрізнявся від решти інших. Похмурі, сірі вулички досі були перепонені беземоційними людьми, що поспішають на роботу. Навіть духмяні квіти в алеях парків та вздовж тратуарів не могли додати в світ тих фарб, яких би хотіла Міла. Проїжджаючи міст, вона заплющила очі та поринула у музику рівно до моменту наступної зупинки. 

—Гей, Міло!— радісно махала їй Стелла, що вже зачекалась подругу на зупинці

—Привіт— стомлено відповіла білявка

—Що з тобою? Ти якась змучена..

—Все гаразд. Ходімо, а то запізнимось.— Міла пішла вперед навіть не піднявши погляд на подругу. Серце боліло всередині і плечі все частіше здіймались вгору, стримуючи сльози. 

— А ось я так не думаю!— Стелла перегородила шлях подрузі, вимагаючи пояснень. 

— Пояснити? Добре! Поясни ти мені, що сталось між вами з Райдом? 

— Міло, це не так просто..

— Ні, все дуже просто. Це ви не хочете нічого пояснювати!— голос Міли здійнявся на крик, що привертало увагу іших людей. Дівчина розлючена відштовххнула подругу та пішла вперед. 

— Міло, почекай!— Стелла рушила за нею

***

В школі Міла старалась не пересікатись з друзями на жодній із перерв. Їй кортіло поговорити з ними серйозно, але злість в ній переважала, тому дівчина вирішила, що доцільніше все ж спочатку заспокоїтись. 

— Ви тільки погляньте, схоже від нашої  нікчеми навіть друзі відвернулись, як шкода— залився сміхом один з однокласників Міли. Дівчина робила вигляд, що не чує його,аж поки той не вхопив її за руку.

—Агов, відпусти!— скривилась дівчина і хотіла йому врізати, але її іншу руку схопила одна із дівчат. 

—То ти маєш голос— хором сміялись вони

—Відпустіть!!!— кричала Міла, не в силах вирватись. Сльози самі почали текти з її очкей і вона заплющила їх.. Раптом звуки зникли і дівчина побачила перед собою резервуар. а в ньму лежало її тіло. Міла хотіла щось сказати, але побачила лише бульбашки, що здійнялись в гору. Вона теж знаходилась в такому ж резервуарі. Паніка- перше, що охопило її. Міла із всіх сил намагалась вибратись звідти, але її легені обпікала прозора рідина в якій вона знаходилась. Дівчина відчула прилив сил, а далі незрозуілий звук падіння. Все стихло і Міла розплющивши очі. побачила переляканих однокласників, що дивились на неї. На підлозі лежали двоє її кривдників скрючившись від болю та тримаючись за одну із своїх рук. Міла зробила пару кроків назад. ошелешена тим що сталося.

—Ходімо звідси!— хтось взяв її за руку та повів геть з класу. Міла не переставала дивитись на однокласників, аж поки вони не зникли з її поля зору. Сильна рука, обережно стискала руку дівчини. поки вони не дійшли в самий віддалений куточок школи, де хлопець притиснув Мілу до стіни. Його обличча нависло над нею і він знервовано розглядав Мілу 

—Люк..— здивовано прошепотіла Міла

—Ти зовсім дурна?— він схопив її за плечі і потряс

— Про що ти взагалі? Відпусти мене 

—Ні! Міло, ти хоч розумієш, що ти зробила? Ти хоч розумієш що ти тепер в небезпеці? Якщо..

—Що ти верзеш! Відпусти мене!— дівчина почала вириватись та кричати. — Забери від мене свої руки! Допоможіть!— Міла знову готова була заплющити очі

— Дивись на мене!— випалив хлопець і вона послухалась. Її тіло тряслось і вона відчувала печіння всередині себе, яке розносилось по всім судинам. Люк нахилився ближче, так що їх губи майже злились в поцілунку 

—Схоже ти готова— прошепотів він прсто їй в губи 

— Прибери від неї руки!— в ту ж  секунду за спиною Люка зявився Нік та вдарив його по обличчу. —Що ти збирався зробити з нею? — Нік був готовий накинутись на хлопця, але стримував себе 

— Я лише хотів їй допомогти.

—Цікаво чим це?—добігла до них і Стелла. 

—Забирайся звідси і щоб ми тебе більше не бачили 

—Ви не зможете їй зарадити. Ви не бачили, що вона..—Люк піднявся та витер кров, що сочилась з губи

—Забирайся!— перебила його дівчина і з величезною люттю поглянула на хлопця. Люк зробив пару кроків назад.