Глава 17

Міла прокинулася від легкого холоду, що огортав її тіло. Найімовірніше сонце вже давно зайшло за горизонт і настала ніч. Десь у далечині лунали кроки, які, як помітила дівчина, належали не одній людині. 

Коли вони стали ближче, Міла краєм вуха могла почути окремі частини розмови 

—Ти серйозно замкнув її там? Ще й прикував? Ти що садист? 

—Вона прийшла до мене в образі Ессі. Я не знав що робити. Раптом би вона втекла? Ми не можемо допустити, щоб її забрав Джед або ще гірше - Ліліан 

—Ну, тут ти маєш рацію. —двері до Міли відчинилися, і перед дівчиною постали дві особистості З першим чоловіком Міла вже бачилася. Він так само стояв у масці вовка і з недовірою спостерігав за нею. Другий же хлопець був у масці лисиці. Він підійшов до Міли ближче і взявши за підборіддя, подивився просто в очі. Міла намагалася відвернутися, на що той лише зітхнув 

—Заспокойся, я не зроблю тобі нічого поганого. Просто хотів знати чи ти це. — він прибрав руки від обличчя дівчини і зняв маску. 

—Люк...—Міла не вірила власним очам

—Уяви собі, так, це я. —Дівчина одразу почала вириватися і кричати. Сльози покотилися з її очей 

—Якого біса!? Ти це спеціально? Тобі що мало знущань у школі, що ти —хлопець не витримав і схопив її за плечі. 

—Заспокойся! — грубим голосом рявкнув він і дівчина вмить затихла —Істеричка. 

Постоявши кілька хвилин, Люк попрямував до стелажа. І в потаємній комірці натиснув кнопку. Кайдани спали з рук і ніг дівчини і та змогла піднятися. 

—Що ти робиш? —чоловік у масці вовка зайняв бойову позицію

—Заспокойся. Вона нікуди не дінеться. Правда, Міло? —дівчина кивнула, потираючи зап'ястя 

—Що ви хочете зробити зі мною? Навіщо все це?

—Я розповім тобі все за чашкою чаю. —Люк підійшов до дівчини й допоміг злісти зі столу. Тіло настільки не слухалося, що дівчині було складно стояти. —Я понесу тебе —не чуючи заперечень, які хотіла висловити Міла, Люк узяв її на руки

—Ти впевнений, що це гарна ідея? 

—Обстановка тут ну ніяк не сприяє бесіді. Та й бесіда буде вельми довгою, а в кайданах і холоді складно буде зосередитися на таких важливих справах. Як вважаєш? 

—Добре. Але я їй не довіряю —чоловік вийшов першим. Міла дивилася йому вслід і чомусь уже не боялася. Руки Люка ніби дарували їй відчуття надійності та захисту

***

Аромат гарячого чаю блукав вітальнею нульового поверху. Міла сиділа на одному з крісел і чекала на свою порцію. Коли всі чашки були наповнені Люк почав свою розповідь : 

—Твоя мати, Ліліан, завжди була видатною людиною, і багато чого їй довелося пройти, щоб домогтися того, що вона має зараз. Але навіть так, це не те, що вона хотіла. Раніше Ліліан була прекрасною матір'ю, дружиною і науковцем. До одного моменту. 

***

Втома накочувалася на тіло, але худорлява дівчина не поспішала додому. Проєкт, на який вона витратила так багато сил і часу, потрібно було здати вчасно. 

—Лілі, ти тут вирішила і заночувати?—обійняв її за плечі чоловік. Його білі пасма волосся хвилею спустилися на її плечі 

—Деміане, вибач — жінка повернулася до свого чоловіка і поцілувала в ніс —синтез Ессі вже майже готовий. Я так хочу швидше закінчити та і лишній раз поконтролювати кожен крок. У нас неає права на помилку. Доречі, а хіба ти не маєш бути з Мілою?

—Я розумію, але відпочивати теж потрібно. Джед люб'язно погодився побути з нею, пки я сходжу провідати тебе

—Он воно що. 

— Джед постійно свариться. що ми не даємо йому побути з плмінницею, тому він випхав мене одразу ж як почув прохання— повідомів Деміан. Обличча Ліліан осяяла посмішка 

— Інколи мені здається, що він любить її навіть більше ніж ми. Але все ж я хвилююсь. Раптом станеться приступ і..— чоловік обійняв дружину

—Джед знає, що робити в такій сиуації. Все ж він медик. Нам немає про що хвилюватись.

—Так ти повністю правий

Раптом по всьому корпусу спрацювала сигналізація. Ліліан одразу ж попрямувала в дослідницький центр і не помилилася. Забігши туди, вона побачила, як усі бігають, метушаться, не знаючи що робити. А прототип А-83 під кодовою назвою Ессі, розплющив очі і почав випромінювати хвилі, що пошкодили капсулу. 

—Негайно привести її в стан сну!—скомандувала жінка, але було пізно. Ессі вже відключила свій розум від електродів і виконувала дії самостійно. 

Капсула, в якій вона перебувала, почала тріскатися ще сильніше і врешті-решт лопнула, а з неї просочилася рідина 

—Негайно знешкодити ціль! — крикнув хтось із натовпу і охоронці підготували зброю

—Ні!— вигукнула Ліліан, затуляючи собою своє творіння —Вона занадто важлива. Не сміти 

—"Вона небезпечна! —Усі працівники взяли до рук перше, що траплялося, і готові були накинутися на робота, але та завдяки штучному інтелекту була розумнішою. Її програма майже повністю зрослася з тілом експерименту і тому дівчині не становило труднощів захистити себе електромагнітним бар'єром. Вона неспішно підійшла до Ліліан, яка заклякла, спостерігаючи за нею

—Люди такі тендітні. —"тільки й вимовила Ессі, приготувавшись напасти на свою творчиню

—Лілі!—чоловік із білим волоссям вирвався вперед і затулив обою свою кохану. Ессі встромила йму руку в живіт та пустила електрику його тілом. Потік був не силний, але всеж зміг пошкодити серцево-судину систему. від чого чоловік закашляв кров'ю

—Ессі, припини. Ти можеш нашкодити своїм творцям!— Ліліант випрямилась перед нею

—Ти дійсно так вважаєш?— щось в голосі робота видалось жінці дуе дивним. Ессі взла жінку за горло та підняла над землею. Їх погляди пертнулись і Ліліан зрозуміла. Вона хриплим голосом промовила 

—Кессі..— і пролунав постріл. Тіло робота повільно відпустило Ліліан і впало додолу. Жінка стояла дивлячись на своє творіння і не могла багнути что му ж Кессі- дівчина прототип номер 83 не була повністю поглинута штучним інтелектом Ессі

—Посмістіть її в капсулу. Ми маємо зберегти її мозок!— скомандувала жінка. В ій ситуації всі їїпослухали. —Деміане,як ти? — підійшла вона до свого чоловіка— Лікаря, швидше!